Миколаїв. Львівська область

У цього села багате історичне минуле. Перші згадки про нього відносяться до 1433 року.
1448 р. село дістало магдебурзьке право і стало містом. Називалось воно тоді Рожана або Горожанна. Коли в 1453 р. біля, нього виникло нове поселення, місто стали називати Горожанна Велика, а це поселення Горожанна Мала. В 1463 р. королівська комісія провела розмежування між містечками Горожанною та Вербіжем. Границі відмічались земляними копицями.

За тодішньою практикою вільні королівські містечка періодично передавались в аренду різним шляхтичам, яким скарбниця в такий спосіб винагороджувала ті чи інші послуги. В 1448— 1460 рр. арендатором міста був Прухніцкий, пізніше А. Яцимірський. В 1487 р. він добився підтвердження магдебурзького привілею, в котрому однак говорилось, що місто має відбувати повинності на арендатора 7 днів на рік та платити чиншу по 11 грошів і по 1 колоді вівса. Певно, що містечко було дуже бідне і давало мало доходу, тому арендатор погодився на відробіток повинностей.

В 1505 р. місто постраждало від татар. Тому в. 1515 р. з 9 ланів оброблялося лише 5. Решта лежало пусткою. Відродження йшло повільно. В 1523 р. новий арендатор М. Бронєвський зажадав відробітку повинностей більше ніж було зазначено у привілеї. Міщани звернулись до королівської канцелярії і дістали глейт. З 1524 р. місто перейшло в аренду до Дідушицьких. Очевидно, що воно і далі не могло платити податків, бо арендатори добились нового привілею в 1545 р. котрий установив відробіток повинностей один день на тиждень. Фактично місто почало вже втрачати свій статус. 3. 10.1568 р. В. Дідушицький по угоді передав аренду сандомирському хорунжому М.Тарлу, котрий був державцем королівського села Дроговиж. Там він розпочав велике будівництво і відразу залучив до цього міщан Горожанну. Сутичка вибухнула через візницьку повинність, від якої по привілею міщани були звільнені. Сили були нерівні, хоча обидві сторони і звернулись до уряду. М.Тарло був товаришем молодості короля Зігмунта Августа і його довіреною особою. 25.02.1570 р. король видає привілей на заснування Миколаєва, жителі якого відразу звільнюються мало не від всіх повинностей, через що багато ремісників покидають Горожанну.

4.03.1570 р. король відміняє магдебурзьке право Горожанни, перетворюючи місто знову на село, встановлює відробку двох днів на тиждень на користь арендатора, плату, візницьку повинність і другі повинності.

Правда, міські традиції так скоро не вмирають. В 1580 р. жителі королівського села добиваються відміни повинностей і повернення їх до рівня 1545 р. Але відновлення магдебурзького права добитись так і не вдалось.

В 1621 р. село знову зазнає татарського нападу. На початку-1624 р. село дістає в аренду королівський ротмістр В.Средзінський. Знову виникає конфлікт, який закінчується кривавою сутичкою. Економ арендатора Лятковський в скарзі львівському гродському суду, писав, що селяни зібрались на подвір'ї у господаря Павла, принесли хрест з церкви і присягнули не відступати до останнього, а в разі чогось піти всім на Україну до козаків. Потім вони вдерлися в панський двір, де перекинули ліжко з хворим панцирним товаришем К.Кемеровським. Ротмістр же закликав в село своїх жовнірів і вчинив розправу. Від побоїв померли селяни П.Федьків та О.Тимчишин. Крім того жовніри ґвалтували жінок та дівчат. В справу вмішалась королівська адміністрація. 14.07.1625 р. король видав декрет в котрому осудив дії арендатора і закликав обидві сторони до примирення поки справу вирішить комісія інквізитора Р.Залєського. Одночасно селяни дістали глейт на 6 місяців, але з умовою виконання повинностей згідно з привілеєм. Остаточно справу вирішував королівський референдарський суд, на якому були присутні обидві сторони. Суд встановив повинності від чверті лану три дні відробки на тиждень від полудня, візницька та другі повинності лишались згідно декрету 1570 року. Щодо вбивства П.Федьківа, тоарендатор був виправданий на тій підставі, що це сталось під час замішання юрби, вчиненого самими підданими. Зате двох селян Андрушка та І.Толоська, яких признали організаторами бунту, суд присудив до страти. Щоб притишити напруження, король передав аренду другому шляхтичу.
Нове напруження вибухнуло 1643 року, коли жителі відмовились виконувати всі повинності. 12 селян, в їх числі В.Федьков'ята та Т.Морнило були засуджені, а 25 селян втекло до новозаснованого міста Стрілиська. Такою була традиція міської волі. Новий арендар Пшедвойовський звертався до власника Стрілиськ та до короля, але не міг вернути втікачів. Містечко мало магдебурзьке право, яке робило городян вільними.
В 1648 р. татари і чума майже зовсім знищили село. Через це арендатор Сокольницький закликав нових поселенців, звільнюючи їх від повинностей на 5 років, йому вдалося запросити 9 сімей.
В 1821 р. село належало графам Дульським, котрі викупили його у скарбниці. Дульські передали його в аренду Ф.Незабитковському. На цей час повинності зросли до 156 днів панщини на рік. В 1837 р. аж 32 родини покинули село і подались на Поділля. Треба визнати, правда, що Дульські організували тут взірцеве господарство. Пізніше село перейшло до Гаусперів. В 1860 році тут з'явилась німецька колонія.

Переважна більшість населення залишалась українською. Навіть в умовах національного гніту вони зберегли свого культуру і традиції. Про це свідчить хоча б архітектура збудованих невідомими майстрами на кошти сільських громад двох красивих церков з дзвіницями — Миколаївської в Малій Горожанні (1682 р.) та Введенської в Великій Горожанні (1788 р.). В Національному музеї у Львові зберігається портрет єрусалимського патріарха Якова з Введенської церкви рубежу XVII—XVIII ст. роботи відомого львівського майстра Нова Кондзелевича.
Результати своєї політики щодо українців польські шляхтичі пожинали в 1846 р., коли рештки гуртка С.Дембовського, розгромленого у Львові, захотіли підняти селян Великої Горожанни на повстання проти уряду. Спроба закінчилась сутичкою, втрати були з обох сторін. Селяни роззброїли повстанців і передали їх урядовим військам. Виступ селян Горожанни мав великий вплив на навколишні села, населення Комарно і Мединич. Всюди селяни ловили шляхтичів і просто поляків і передавали в руки властям.

На честь звільнення від панщини в селі був поставлений хрест.
Але значна частина землі лишилась при дворі. Лиш в 1908 р. при розпродажі маєтку Гауснер-Мангольт селяни викупили решту землі.
У 1869 р. у Великій Горожанні було 231 дім і 1373 жителів, крім того при дворі було 15 домів і 97 жителів, а в німецькій колонії Саско — 95 домів та 655 жителів. Однокласна школа була відкрита в 1853 р. Вчитель А. Пеленський навчав 13 дітей.
У 1881 р. тут жило 1413 чол., з них 1340 українців, 53 поляки і 20 євреїв. В колонії Саско вже не було німців — 348 українців. В 1898 р. громада збудувала нову школу з двох кімнат для учнів і квартири для вчителя. В колонії якийсь час існувала євангелістська школа. Для запомоги господарів селяни організували касу пожичкову з капіталом в 1000 золотих ринських, яка діяла до 1914 р- Була в селі і читальня «Просвіти». Двір в Великій і Малій Горожанні мав 387 моргів орної землі, 87 — лук і городів, 10 пасовищ; 22 — лісу. Селяни володіли 2582 моргами орної землі, 330 моргами луків І городів, 264 моргами пасовищ І 13 моргами лісу. В 1908 р. вони викупили двірську землю і володіли всіма угіддями, поки радянська влада не забрала до колгоспів.

3.08.1944 р. село було визволене від німців. 77 чоловік відразу мобілізували в радянську армію. 23 з них загинули. В грудні 1948 року в селі утворили колгосп.

Велика п`ятиверха дерев`яна церква стоїть практично посеред Великої Горожанни. Найдавніші згадки про місцеву церкву датовані 1515 роком. Попередня до сьогоднішньої дерев`яна святиня походила з 1720 року. У 1797 році при допомозі пана Ігнатія Дульського ( він надавав її не з власної волі, а згідно діючих австрійських законів - В. Л. ) сільська громада збудувала існуючий дерев`яний храм, який посвятили наступного року. Графи Дульські певний час були власниками Великої Горожанни і могли знущатися з будь-кого, хто проживав на їх території. Ось один з прикладів. У 1821 році парохом села був о. Олександр Грушкевич. Він тут служив протягом довгого часу і натерпівся багато образ від власниці Великої Горожанни графині Дульської - примхливої та жорстокої жінки.

Одного разу вона за щось поконфліктувала з польським ксьондзом (священником) з сусіднього с.Грімне, до парафії якого належала. Коли він перед Великоднем приїхав у двір, щоб за традицією посвятити паску та інші страви, то графиня наказала приготовлені шинки, ковбаси та хліби знову засунути в піч. Ксьондзові заявила, що не все ще готове, але він може не затримуватися, бо вона має в селі українського священника, який все посвятить. Ображений ксьондз поїхав, але попередив о.Грушкевича, з яким мав дружні відносини, щоб не йшов до графині на її забаганку. Через якийсь час графиня декілька разів посилала слуг за о. Грушкевичем, але він не йшов. Наступного дня зранку графиня зі слугами під`їхала до парафіяльного будинку. Там вона зайшла до кімнати пароха, висварила його і наказала зв`язати. Оскільки парох любив полювати і мав рушницю, то він вирвався від слуг, зірвав рушницю зі стіни і скерував її на них. Тоді сама графиня схопила пароха за гудзики реверенди і почала тягнути його до сіней. Гудзики не витримали і графиня за інерцією полетіла просто у відчинені двері. Після того її слуги вчинили бешкет на господарстві пароха, побили в хаті всі вікна, а через кілька годин худобою потоптали посіви на полі священника. Того ж дня о. Грушкевич поїхав до Самбора зі скаргою до шляхетського трибуналу. По дорозі попросив свого швагра о. Дрималика з с.Колодруби відправити кільканадцять хлопців у Велику Горожанну на охорону парафії. Отець Грушкевич виявився передбачливою людиною, адже ввечері графиня послала своїх слуг на парафію з наказом підпалити її з усіх сторін. Отримавши опір від охорони слуги втекли.

Та повернімося до церкви. Описуючи село в сер. XIX ст. сучасник зазначив: "За ставом піднімалась гора, на якій поміж густої громади хаток, стирчала церква, що здіймалась майже над цілим селом...". Первісно вона була тризрубна, триверха. Сьогодні довжелезна чотиризрубна будівля, своїм розміром завдячує розбудованому, ймовірно у 1862 році, бабинцю. Святиню відновлювали у 1922 році. До вівтаря з південної сторони прибудована ризниця, накрита стрімким трисхилим дахом. З вікна ризниці виходить труба, яка під`єднана до металевого димоходу. Такі елементи опалення ризниці та вівтаря я бачив у церквах с.Повергів та с.Коти.

Будівля оточена високим піддашшям, накрита трьома банями, які до останнього ремонту мали іншу форму. Бабинець над головним входом завершений двома восьмериками, накритими шоломовими банями. У храмі зберігся іконостас XVIII ст., а в Національному музеї у Львові можна побачити роботу відомого львівського майстра Іова Кондзелевича - портрет єрусалимського патріарха Якова рубежу XVII-XVIII ст., який раніше висів у храмі. На північний-захід від нього стоїть дерев`яна триярусна дзвінниця, накрита наметовим дахом, неподалік неї - накрита і прикрашена фігура Пр. Богородиці. Однозначно, церква у Великій Горожанні запам`яталася розміром і силуетом з п`яти верхів.

На правах реклами: пропонуємо переглянути жіночий портал, на якому ви знайдете усе, що потрібно красивій діловій жінці..
Цікавлять вас рецепты приготовления кофе - без проблем, чи може ви більше віддаєте перевагу здоровому харчуванню та фітнесу...  Усе це і більше ви знайдете на сторінках нашого порталу... 

Частково використані матеріали з сайту - "ДЕРЕВ`ЯНІ ЦЕРКВИ ЛЬВІВЩИНИ"

Comments: