«Я ваша!.. Сеї ж я землі дитина»
Святково прикрашений зал. На сцені – портрет Уляни Кравченко, прикрашений квітами, рушниками. У залі – написи з рядками з віршів поетеси, карта Львівської області з позначеними містами, селами, де їй доводилося жити, таблиця «Хронологія збірок Уляни Кравченко». На столику – бібліотечка творів поетеси.
Ведучий. Земле наша миколаївська! Низько вклоняємося тобі. Дала ти нам мудрого співця Миколу Устияновича, скромну патріотку Уляну Кравченко, багатьох-багатьох вірних синів і дочок України. Чиста джерельна вода твоєї незвичайної криниці живила цих добрих дітей нашого народу, надихала на працю в ім’я України.
Читець 1. Благословенна будь земля, що велич Духа окропля
Росинками цілющої водиці з Устиновича криниці.
У цій воді любов і щастя, і сила доброго причастя,
І срібло сивого Дністра, й жаринки щедрого костра,
Що спалахнув на повен зріст, розправив крила і поніс
Молитву непорочно чисту і рідну мову урочисту,
І материнську колискову, як промінь місячний, казкову.
І вільний дух, і серця спів, що вишиванкою розцвів.
З Устияновича криниці напиймося і ми водиці,
Щоб ще ріднішою була нам землячка Кравченко Уляна,
Щоб її мрії соколині збулися в нас, здійснились нині.
Щоб миколаївська земля ще більше велетнів дала,
Пророків духу і снаги на все майбутнє, на віки!
Читець 2. Тоді, коли цвів ранній квітень у садах
і зеленіло все весняно –
в хатині, в Миколаєві маленькім
родилась дівчина Уляна.
Вона весну перетворила в пісню,
Навчала в школах рідне слово
І виганяла темряву з-під стріхи –
Франка надія і опора.
Ті самі липи і Високий камінь,
Стежки все ті ж, що і колись.
Я знаю, ти живеш із нами,
бо мрії всі твої збулись.
Виходить дівчинка Уляна Кравченко:
Я ваша! Сеї ж я землі дитина, бездольні люди!
Одна мене і вас веде стежина на працю й труди.
Спішу в дорогу цю, що перед нами лежить, покровом
імлистим вкрита… вся вогка сльозами, і сію слово.
Коли ж мене лиша при трудах сила, як цвіти в’ялі
не хилюся, лечу скріпити крила в світ ідеалів…
І знов вертаюсь, де мене ждуть труди і скорбна чаша,
Щоб з вами жить для вас, бездольні люди. І знов я ваша!
Чит. 1. Так, вона наша, бо народилася у нашому містечку. Бо в дитячі роки і в час юності ступала нашими піщаними вуличками, бо милувалася красою миколаївської землі, жила в одному з міських будинків.
Чит.2. А народилася Юлія Шнайдер у сонячний великодній квітневий ранок 149 років тому. Чарівна природа Миколаєва була їй колискою в дитинстві. Дівчинку захоплював швидкоплинний Дністер і невеличкий Чорний Потік. М’якою зеленню милували її навколишні ниви і ліси. А на горі Галі купалась у золотім промінні сонця, збирала запашні польові квіти.
Про квіти склала поетеса багато віршів.
Декламатори-«проліски»:
Сонечко сіяє повне сили й хвали,
Вітерець тепленький віє між лугів -
А з небес блакиту, із спокою царства
Весну нам віщує жайворонка спів.
Весну нам віщує – хоч весна з зимою
Ще нераз завзяту боротьбу ведуть –
Молодую зелень – прапор перемоги
Ще і сніг покриє, і зморозить лють.
Не тривожся, серце! Бач, з снігів і льоду
Квіти розквітають в захисті сосон –
До світла і тепла, до життя і сонця
Проліски піднесли ряд дрібних корон.
Декламатори-«конвалії». Дзвіночки конвалій покрили діброву,
Ах, глянь, що в дзвіночках тих чару і дива,
І квітів тайну зрозумієш ти мову,
У тебе ж, дитино, душа так чутлива…
Любов до природи – велика то сила,
Що розкішно тобі буде серце поїти.
До діл вона добрих подасть тобі крила,
Дитино, хай будуть з тобою все квіти!
Декламатори-«лелії»:
Бачиш, доню, цвіт лелії, що нині зацвів,
Одягом велично-пишним весь сад прикрасив.
Стебло струнке несе високо над дрібний хабаз –
А на сніжнобілих шатах плям нема ні раз.
В чаші скарб ховає – росу чисту, як алмаз –
Бо красу велику, чисту цвіт з’єднав цей враз.
Нашому садку цілому надає краси …
Серця чистого картини, доню, бережи.
Декламатори-«незабудки»:
1.Квітко з зіркою ясною, квітко ніжна з синім оком,
а відкіль ти тут узялась над водою, над потоком ?
2.Як огрілася землиця від весняного проміння,
так на крилах теплий легіт тут заніс дрібне насіння.
1. Хто ж тебе поїв і ростив, зберігав тебе, як треба,
малював листки і цвіт сей, цвіт, що має колір неба?
2. Дощик і роса поїли, вітер колисав легенько –
цвіт мій сонце малювало, ростила земля, мов ненька.
1. Ще скажи, як звешся, квітко, я тебе так полюбила,
до життя яка, скажи ще – тут тебе призвала сила?
2. Незабудкою я звуся, се затям, дитино мила,
а життя мені дала та, що й тобі, могутня сила.
Цвіт дрібненький незабудки хай прикрасою все буде,
хай за щире, добре серце не забудуть мене люди.
Декламатор:
Квіти! О, вітайте, квіти, ви весни найкращі діти !
По снігах і хуртовині мир віщуєте людині.
Ледве вкрили ви леваду – серденько знайшло розраду
Чар принесли ви з собою пахощами й барв грою.
Діти любі, чемні діти – ви й в житті неначе квіти,
В личку щирість вам зоріє, око і душа радіє.
Ваша ніжність, ваша врода – се для мене осолода.
Забуваю зло і муку, виджу щастя запоруку.
Серед зілля маєвого і проміння золотого
Як вас бачу, любі діти, ви, життя найкращі квіти,
Вірю, здобудемо долю, правду, і добро, і волю.
У розкоші потопаю! Діти! Ви завдаток раю!
Танець квітів
Чит. 3. Справжнє ім’я поетеси Уляни Кравченко – Юлія Шнайдер. Юля росла серед освічених людей, і, хоча була німецького походження, завжди відчувала себе українкою.
Тому й, коли стала поетесою, вибрала собі українське ім’я. Тоді німкеня Юля Шнайдер стала українкою Уляною Кравченко.
Чит.4. Батько майбутньої поетеси – Юлій Шнайдер. Хоч служив комісаром, та вважав себе народовцем. Іноді друкував у газеті «Галицька зоря» вірші. Дочку свою навчив української мови. Змалку привчав дівчинку все робити як слід – «в житті шукати ідеалу».
Чит. 5. Вихованням дівчинки клопоталась її мати, Юлія Лопушанська. Вона походила зі священничої сім’ї, тож була вихована в релігійному дусі, сама змогла прищепити дочці найкращі людські риси. Юлина мама гарно, задушевно співала українські та польські народні пісні. Тому з дитинства дівчинка полюбила чарівність українського слова, мелодійність рідних пісень. Це вони виховали її лагідною і скромною, сповнили серце любов’ю до людей.
Декламатор:
Щаслив, хто рідну матір має, хоч зморшки вкрили вже чоло,
на світ спокійно споглядає, не знає, що то в світі зло.
Для матері ти все дитина, хоч ти розрісся, наче дуб;
вона піклується тобою, хоч в тебе сивіє вже чуб…
Ти все для матері дитина, та ціль життя її і зміст;
Вона тобі вінки сплітає, для тебе досягає звізд.
Вона все дбає, пам’ятає, готовить тисячі утіх,
Вона, як ангел-хоронитель, змете з дороги зло і гріх.
У мами захист-оборона у кожну мить і вдень, і в ніч;
У горю поцілунок мами осушить сльози з твоїх віч…
Під доглядом її ти ставиш свій перший крок на шлях життя,
коли шал юний тягне в пропасть – при тобі матінка твоя!
і жертв немає завеликих, щоб рятувати, зберегти;
вона для тебе все жертвує – її дитина-ти!
Ах, серце матері незмінне: його часу не знищить зуб;
для матері ти все дитина, нехай і сивий в тебе чуб…
Пісня « Рідне гніздо»
1. У кубельці, у рідненькім тепленько пташині –
при батеньку і при неньці весело дитині.
2. Рідний батько, рідна мати хоч би й умлівали,
ще дітям хлібця добули – зірок би їм зняли.
3. І ти, сину, погуляєш соколом в чужині,
аж побачиш – нема раю, як в рідній країні.
4. І ти, доню, найдеш долю між людьми і втіху,
та все згадка літатиме під рідную стріху.
5. Всюди гарно, всюди славно, всюди добрі люди –
але краще. ніж удома, вам ніде не буде!
Чит.1. Коли дівчина підросла, то вступила на навчання у Львівську учительську семінарію. З радістю готувалася до професії учителя, бо вірила, що так зможе прислужитися рідній землі. Велике в неї бажання трудитися на користь людям і самій поступати вперед дорогою добра і світла.
Чит. 2. Молоду вчительку під час першої зустрічі з школярами вражають захоплені погляди дитячих очей. Серце наповнюється задоволенням і розкішною, ніжною любов’ю до маленьких хлопчиків і дівчаток.
Декламатор:
Голос твій, дитино, як ті срібні дзвони,
бо у нім лиш чути правди срібні тони,
бо той голосочок облуди не знає,
ним само серденько мовить-промовляє.
Голосочок чистий і слівце пещене,
голосом тим наче мовить Бог до мене.
В твоїх оченятах чистий чар принади,
бо душа не знає злоби ані зради.
Очі – мов вод тихих дзеркало незмінне,
небо в них я бачу прозоре, промінне.
Ясний одсвіт раю погляд зберігає –
бо душа провини ні гріху не знає.
Уляна Кравченко:
Мило мені з дітьми в класі, мовби нічого поза ними в світі не існувало. Добре мені в моїм новім житті, весело на дорозі нових обов’язків. Усміхом милим і посміхом щирозолотим принаджують мене діти до себе. Діти, діти, велика Божа благодать! Чарують мене ваші ясні головки, личка рум’яні, живі очі і слова дзвінкі – срібні слова! Хочеться мені вас приголубити, взяти в обійми і промовляти до вас найніжнішими словами…
Інсценівка «Розмова»
Маленька дитина (м.д.):
В мене ляльочка велика у суконці, черевиках,
І ведмедика я маю, цілий день бавлюсь, гуляю.
Старша дитина (ст. д.):
Я бавлюся лиш у свято, бо нема часу багато –
годі цілий день гуляти, треба вчитись, працювати.
М. д.: Сукні дістаю готові – модні. золоті, чудові,
забавки, цукерки маю, що сама лиш забажаю.
С. д.: В мене стрій не золотистий, не коштовний – простий, чистий,
ми народ не є багатий, не про одяг нам би дбати.
М. д.: Я люблю ще й оксамити, шовки, стрічечки і квіти,
віддам усі гроші радо на цукерки й шоколадку.
С. д.: Ласощів я не купую, гріш даю тим, що бідують,
тим, що вчаться, хоч голодні – різні цілі є народні.
М. д.:
Кажеш: «вчаться, хоч голодні…», кажеш: «цілі є народні…»
О, про це я ще не знала, може, й я була б що дала!
С. д: Не дивуюсь, ти ж маленька, згодом будеш аж старшенька,
гріщ для бідних даш так радо, як тепер на шоколаду.
Пісня « Що треба любити»
Ти питаєшся, дитино. що треба любити –
Бога полюби, що каже сонечку світити.
Тата й маму полюбити нам усім потреба –
бо вони тобі защита, придана із неба.
Полюби людину бідну, наче свого брата,
най тобі ще будуть милі рідний край і хата.
Полюби в природі квіти, всю красу, всі дива –
серцем обійми вселенну і будеш щаслива!
Чит. 3. 42 роки свого довгого творчого життя віддала Уляна Кравченко школі. Їй доводилося не тільки навчати школярів у селах, містечках Львівщини, а й організовувати школи для сільських дітей.
Чит. 4. А щирим порадником, другом довгі роки для Уляни був Іван Франко. Від першого вірша провадив Каменяр свою «дорогу сестричку» шляхами поезії та прози, допомагав їй видавати твори.
Чит. 5. У Галичині випущено сім збірок поетеси. Дві з них – «Проліски» і «Шелести нам, барвіночку» - для дітей. Вірші для наймолодших – найкращі, адже в них ми знаходимо найцінніше, що тільки можна дати дитині в доросле життя.
Вед. Юлія Шнайдер (Уляна Кравченко) прожила цікаве, насичене життя довжиною у 87 років. Народила і виховала трьох дітей. За чудову поезію, багаторічне учителювання заслужила подяку і пошану від народу.
У час жорстокий вистояла ти, не піддалася прикрій долі,
ішла вперед до світлої мети, що сяяла зорею волі.
В твоїх руках було мечем перо, слова – щитом від зла й негоди,
ти, наче зерна, сіяла добро, щоб стали правди буйні сходи.
Уляно, мрія здійснилась твоя – наш край щасливий, вільні люди.
В серцях живе й твоє ім’я і твоє слово вічним буде.
Література:
Кравченко У. Наталя Кобринська: [До 10-річчя з дня смерті] //Слово і час.- 1990.- №3.- С.22-27.
Кравченко У. Розгублені листочки.- Львів: Каменяр, 1990.- 80с.- (Б-чка “На добрий вечір”).
Уляна Кравченко. Щирий друг і вчитель.
Грицак Ярослав / Львівська газета / 1.XI Що нам робити зі своєю власною історією?
Царицанська О. Час і події. - Чикаго
Царик Ярополк, Поетична надбібрянка - http://bibrka-city.narod.ru/ukr/ul.html
Автор – Оксана Стасів-Пришляк.
м. Миколаїв.
На правах реклами: хочемо вам запропонувати розважальний портал для справжніх жінок. Наш женский сайт допоможе вас відчути себе потрібною, красивою та бажаною... Різні цікаві статті, конкурси, поради від спеціалістів тощо.. Кожна жінка знайде щось потрібне для себе на нашому порталі, ми створили його і працюємо для вас - дорогі жінки...
Comments:
На сайті
ВКонтакті