ІНСТИТУТ ДРОГОВИЗЬКИЙ ГРАФА Станіслава СКАРБЕКА гербу Абданк (до 135-річчя відкриття та 230-річчя від дня його народження)
Гроші - минучість, пам'ять - вічна
Призахідне сонце посилало ласкаве проміння на непомітний лісок. У цьому не було б нічого дивного, якби не одна обставина. Це проміння ковзало по верху якоїсь каплиці-церковці і розсипалося навкруги. І я, школяр, спостерігаючи неодноразово це явище з берегів тихоплинної річки Щирок, ставив собі запитання : "Чому ця церква знаходиться не серед людей, а серед лісу?»
По землі ступав рік Божий 1814. На балу у Львові, який організував 34-річний граф Станіслав Скарбек, всі запрошені гості чекали на перший танець ... Залунала музика, погляди присутніх зупинилися на графові. За тодішнім етикетом він повинен підійти до неаполітанської королеви Кароліни і у парі з нею розпочати паркетне дійство. І о, диво! Гості приголомшені, граф минає королеву і підходить до 16-річної красуні Софії Яблоновської. Низько вклоняється, протягує руку до панянки. Звучить музика. Вони розпочали бал, нікого не бачать, розмовляють про Львів, Відень, про її рідну оселю у Великому Любіні. Королева неаполітанська, подивившись па цю пару, поблагословила їх легкою усмішкою. "Молодість", - подумала вона.
Станіслав Скарбек народився 20.11.1780 року у селі Обертин біля Коломиї. При його родах померла мати, а через 4 роки - і батько. Разом із старшим братом Ігнатієм, який потім став володарем Бурштина, виховувався у домі тітки Жевуської у Роздолі .
Граф Скарбек належав до гербу роду Абданк. До цього гербу мали відношення й українські гетьмани Б. Хмельницький та І. Виговський, ім'я якого пов'язане із с. Руда Жидачівського району. Цим містечком понад 100 років володів рід Виговських. За свідченням Й.Ролле , прах І. Виговського покоїться саме у Руді. Герб Абданк - це срібний знак літери W на
червоному тлі. Срібло символізує благородство, відвертість, а також - чистоту, справедливість,
милосердя та упокорювання. Червоний колір - відвага, любов, великодушність. Даний герб
красується на церкві св. Параскеви у Стільську, яку побудував граф у 1843 році та на церкві
Воскресіння Господнього у Розвадові, обрамлений зверху короною, а по боках — колосками
пшениці. Корона графська має дев'ять зубців із перлами на кінцях (баронська- сім, шляхетська - п'ять). Пшениця - символ вічності .
Церква у Розвадові у 2011 році святкуватиме своє 150 річчя. Церква, яка ще бачила річку Дністер, що трьома рукавами розтинала урочище « На комаренськім». Фундація графа Скарбека частково фінансувала також і будову храму св. Миколая у Миколаєві. (Граф Станіслав різко відрізнявся від людей свого кола. Він не любив бали, мундири, не міг тинятися без діла та їздити на модні курорти. Він був діловою людиною, будував млини, бойні для худоби, розробляв поклади болотної руди, виготовляючи селянський реманент, цвяхи та інші речі (в Долині та Рожнятові). За натурою він був гравець і не раз опинявся на межі банкрутства після ризикованих операцій. - Л.Войтович).
Одружившись із вродливою Софією Яблоновською (мала фіалкові очі, волосся золоте, що звивалось до вузької талії), яка була на 18 років молодшою за нього, граф Скарбек осипав і засипав її різноманітними подарунками, які потім із частиною своїх маєтків міг закласти в борг. їхнє спільне життя тривало недовго. Але сам процес розлучення тривав довгих 11 років. Вони жили, як казали тоді, в сепарації.
Весь цей час на Софію чекав відомий польський комедіограф О. Фредро (наш Іван Котляревський). (На противагу Станіславу Скарбеку, граф Олександр Фредро, наполеонівський офіцер, романтик, галантний кавалер і король балів, звичайно мав більше шансів завоювати серце красуні Софії. – Л.Войтович).
До розлучення Софії із Скарбеком перебував то в ейфорії, то в депресії, хотів покінчити життя із-за коханої. Якось програв із нею заклад. А вона з монети, яку виграла, зробила перстень із символічним написом: «Якщо не тут - то там ». У 1828 році після смерті батька письменника Софія Скарбек (Яблоновська) виходить заміж за Олександра. Вона мала єдину слабість : любила біжутерію. Пере,!, народженням сина Фредро купив їй намисто перлів за 6000 зл. р. То була величезна сума (віл коштував в цей час 60 зл .р). У родині через десятиліття говорилось ; «Як гой батько міг стільки грошей викинути!?». Родичам Софії не подобався новий чоловік - Фредро,. Вони не були на шлюбі. А що ж зробив він? Через роки тестьову, стару Яблоновську, взяв до себе під опіку до Бенькової Вишні під Рудками .
О. Фредро був теж неординарною особистістю. У 19 річному віці у складі наполеонівських військ ходив вулицями Москви (капітан генерального штабу Наполеона Бонапарта) , брав участь в битві під Дрезденом, отримав від Наполеона Позолочений хрест Virtuti Militeri, Krzyz Legii Honorowy. Залишаючи Париж після поразки Наполеона, написав:
«Wyjechalismy razem
Z odmiennych pobudek,
Napoleon na Elbe
Ja zasie do Rudek.»
(На балах Олександр Фредро зачаровував дам, досить йому було відкрити рота. – Л.Войтович). Коли брати Фредро приїжджали до Львова, (їх було 6), то по місту йшов поголос: «Брати трісуть всім Львовом» . Так веселились вони . І, напевно, у Софії він знайшов цю дружину, про яку мріяв, написавши у поезії «Дружина»:
Grzeczna,mila I przystojna.
Ani sknera, ani hojna,
Nie mruk I nie rezultna,
Nie szalona I nie smutna,
W zadaniach zawsze mierna,
Nade wszustko bardzo wierna,
Takiej zony mi potrzeba
Gdy mi lata daly Niebo.
У Софії та Олександра народилося двоє дітей - син та дочка Софія, яка пізніше стане матір'ю митрополита Андрея Шептицького та польського генерала Станіслава Шептицького . Софія Фредро-Шептицька залишила нам доробок як художниця. З під її пензля світ побачив портрет матері, батька і брата . її релігійні образи прикрашали храми Львова. Кракова, Жовкви, Брюсселю. Намалювала портрет бл. Яна з Дуклі для львівського костелу Бернардинів,. У 1888 році була на прийомі у папи Leona XIII, писала оповідання, новели, залишила «Спогади...» .
Дороги графів С. Скарбека та О.Фредро весь час перетиналися . У львівському театрі неодноразово ставилися п'єси О.Фредро . За даними І. Кутернога, Скарбек часто гостював у колишньої тещі і як давніше називав її мамою . Л. Яблоновський у своїх спогадах згадував випадок, коли після чергового візиту Скарбека одна з служниць забігла заплакана і поспіхом вручила переляканій господині повну банкнотів скатертину із словами: " Пан граф кинув мені це на коліна і втік ". Мати посміхнулася, закликала камердинера, просила скласти всі банкноти (майже 10 тис. флоринів), запечатала і вислала з написом : " Напевно, ненароком загублене добро вбогих поспішно відсилаю " . Можливо цей випадок підштовхнув графа Скарбека до благочинної діяльності, зокрема, до побудови Інституту для сиріт і вбогих біля Дроговижа .
Ще раз шляхи Скарбека і Фредро перетнулися вже після їх смерті. Вдова онука Андрія Фредро Філіція Щепанська одружилася з доктором О.Скарбеком.
(Не маючи власних дітей, ображений на брата, який відмовив йому у допомозі в скрутний момент чергового банкрутства, граф Станіслав вирішив не залишати родині спадщини, а всі маєтки Миколаївського ключа віддати під будівництво і утримання сиротинця. - Л.Войтович)
На австрійських картах XIX ст.. поряд із Дорнфельдом ( Тернопілля) можна побачити на місці сьогоднішнього Закладу напис Waizenhauz, що означає сиротинець.
(Галичина була включена до Австрійської імперії у 1772 році після поділу Польщі як королівство Галіції і Лодомерії зі столицею у Львові. Після Наполеонівський війн до неї було приєднано герцогство Крацівське і відбувся поділ відповідно на Східну і Західну. Але столиця залишалася у Львові, де був намісник цісаря, парламент (сейм), до якого обирали навіть селян, та міністерство. – Л.Войтович).
Станіслав Скарбек вів переговори із батьками міста Львова про побудову такого приміщення у місті Лева, але тогочасні керівники , затягнули вирішення цієї справи на кілька років. Бачачи безперспективність вирішення питання про виділення землі у Львові, граф у 1844 році приймає рішення про побудову приміщення на своїх землях між селами Дроговиж та Демнею . Відповідно до заповіту, який він склав у 1848 році, навчально-професійний заклад отримав офіційну назву " Інститут дроговизький для сиріт і вбогих ". директором якого Станіслав Скарбек іменував доктора медицини Адама Раппопорта, який разом із тим мав займатися куруванням хворих . Основою для побудови цього інституту стали шість документів, які вийшли з-під пера мецената з 1843 року по 1848 роки; а саме: "Документ фундації Станіслава Скарбека" від 01.08.1843 р. "Статут Закладу Дроговиького" від 01.08.1843 р. "Декларація дарування .." від 20.07.1846 р. "Тестамент..." з року 1848 та інші.
"Я, нижчепідписаний Станіслав Абданк граф Скарбек, ц.к. підкоморний, син Івана графа Скарбека і терези з Богушів, мої маєтки, які отримав у спадок і які примножив своїм старанням, постановляю: у маєтках моїх в Дроговижі в землі Стрийській, Інститут закласти і побудувати та утримувати цей Заклад, використовуючи мої маєтки".
Відповідно до "Документа фундації Станіслава Скарбека", граф всі свої маєтки, які він у Галичині мав, заповів на утримання Закладу у Дроговижі, а саме:
а) маєток Рожнятів в краю Стрийськім, який складався з сіл Рожнятів, Старе Село, яке зараз є
частиною м. Рожнятова, Ріпне Яцівка, Лоховім і Добряни (сьогодні це Івано-Франківська обл.),
що перейшли у його власність внаслідок спадку від 1793 року, а в році 1801 переписані на
нього;
б) маєток Берездівці в краю Бережанськім, який складався з містечка Берездівці і сіл Кути,
Гранки, Тужанівці і Підгірці, які отримав року 1800, а потім, в 1822 році, продав Иосифові, графові
Калиновському, з метою акумуляції фінансів для побудови у Львові найбільшого за площею театру у Європі, що вміщав 1460 глядачів і займав третє місце за кількістю глядачів після Дрезденського і Ла Скала в Італії. У фундамент театру вбито 16 тисяч дубових паль, які взято із лісу біля Устя. Зараз це львівський драматичний театр імені Марії Заньковецької, для
побудови якого використовували каміння із кар'єру у Демні. Маєток Берездівці граф відкупив у
1836 році;
в) містечко Жидачів в краю Стрийськім;
г) маєток Жаб'є (зараз Верховина, Івано-Франківської області) і Студійка в краю Стрийськім;
д) маєток Дроговиж в краю Стрийськім, яке складалося з містечка Миколаєва та сіл Дроговиж, Розвадів, Надітичі, Верин, Воля, Демня, Тростянець, Стільсько та Ілів, які від цісарсько-королівського комітету (комори) 1820 року купив;
е) театр у місті Львові, який збудував за власні кошти у 1844 році, і який мав щомісяця давати у сиротинці не менше десяти! польських вистав, а також інші будови Львова.
Першим куратором Закладу граф Скарбек іменував чоловіка своєї племінниці Кароля Яблоновського. По його смерті граф іменував ще можливих кураторів, а саме: Владислава графа Скарбека, Мечислава графа Скарбека, Фредеріка графа Скарбека, Северина графа Скарбека. У кінці заповіту меценат розпорядився, що "останній чоловічий потомок прізвища та імені графів Скарбеків буде мати право виміняти прізвище і визначити порядок, згідно якого кураторство закладу має на особу того ж прізвища переходити".
Відповідно до плану мецената Інститут дроговизький мав прийняти "400 вбогих християн чоловічої і жіночої статті та 600 християнських сиріт хлопчиків та дівчат". Згідно Статуту вбогим надавалось помешкання, одяг, харчування відповідно до їх потреб: дітям-сиротам - утримування, виховання, навчання та надання певної спеціальності.
Діяльність куратора Інституту була під контролем спеціальної Ради, яка складалася із двох станових депутатів і двох депутатів міста Львова. Була розроблена своєрідна процедура їх заміни.
Радою керував куратор Інституту, а постанови більшості членів брались до уваги. Граф Скарбек довіряв становому галицькому відділові контроль над керівництвом Закладу, а також переглядати фінансові рахунки куратора, вести контроль за веденням обліку касових розрахунків. Щороку діяльність Інституту мала висвітлюватись перед громадськістю. Під наглядом Ради і куратора Закладу залишався:
а) директор з річною оплатою 1000 злотих ринських, безоплатним помешканням, який також мав "вільне ложе у театрі Львова";
б)економіст - 800 зл.р;
в) навчально-професійний відділ - 2 вчителі по 400 зл.р, 2 вчительки - 300 зл.р кожна, директор ремісничої праці - 500 зл.р, двадцять чотири майстри різних "ремесел" - не більше 500 зл.р кожний; хірург - 300 зл.р. адвокат - 500 зл.р. У 1875 році адміністраційна Рада Інституту підвищила вищезгаданим особам зарплату в 2-5 разів .
Усі свої маєтки меценат Скарбек власним рішенням від 20.03.1844 року заповів на утримання Інституту дроговизького для сиріт і вбогих. Згідно Статуту цей заклад призначався для провінції Галичина. Інститут доброчинний, доступний тільки для галичан. До них належали не тільки народжені в Галичині мешканці, але і такі, хто в цій провінції мав маєтки. Всі стани, які визнавали християнську релігію галичан, мали рівні права і приймались до Закладу з умовою дотримання прийнятих правил.
Кожних 6 місяців дирекція оголошувала про наявність вільних місць та інформувала про це парафії та "домінії". До убогих, які приймались, належали ті, що не мали ніяких засобів утримання, а також достатньо літні люди, які у звичайних умовах не могли забезпечити собі потрібне утримання. Вік прийняття для чоловіків був не менше 60 років, а для жінок - 55 років. Убогі, які були тяжко хворі, що вимагали до себе особливо лікарську допомогу, не приймались до Закладу. Особи, прийняті до нього, які захворіли, лікувались у лікарні Інституту, а тяжко хворі - у головній лікарні Львова коштом Інституту .
Приймались шлюбні убогі чи нешлюбні діти без батька і матері. Хлопці - з 7-10 років від народження, а дівчата - з 6-8 років включно. Сироти, які мали достатній маєток на своє утримання, не приймалися. Але до нього приймалися діти, родичі яких не могли їх утримувати, відповідно до рішення адміністраційної Ради.
Прийняті сироти були на повному утриманні Інституту, вивчали релігію, читання, письмо і рахунки, польську і німецьку мови, навчалися ремеслу відносно до своїх можливостей. Сироти, які не хотіли дотримуватися правил Закладу, виключались і доставлялись до "місцевої влади". Фільварок Фридриківка у Львові і дім в Остаповичах, зараз село Перемишлянського району, використовувалися для тимчасового утримання убогих сиріт. Випускникам Інституту видавались відповідні документи про набуття певної професії.
Відкриття Інституту дроговизького відбулося 17 березня 1875 року (загальна територія була 30 га) і відповідно до Статуту, затвердженого Радою фундації Станіслава графа Скарбека, метою його було виховати сиріт і "ремісників", навчити їх вирішувати життєві проблеми і давати відповідне вишколення. Вони виховувались "в дусі богобоязливості", пошануванні права, зобов'язані були виконувати обов'язки, покладені на них, привчатися до порядку, слухняності і господарності. Інститут спрямовував всі сили на те, щоб його вихованці "ставали цнотливими" і витребуваними членами суспільства.
У 1875 році керівництво Закладу планувало на майбутнє прийняти 600 сиріт. (У 1875 році було прийнято 250 хлопців і 150 дівчат). Серпень і лютий були місяцями прийняття до школи. Навчання тривало 4 роки. Сироти певного рівня знань могли зараховуватись до відповідних класів незалежно від віку. Тижневе навантаження для 1-2 класів було 22 години, а для 3-4 класів - 26 годин. Для навчання гімнастики, співу і музики використовували неділі і святкові дні. Щороку проводились екзамени у всіх класах. План навчання складав директор, а затверджувала адміністрація Ради. Сироти працювали на станках, вели господарство. Працею займались дівчата віком від 12 років, а хлопці - з 14 років.
Інститут готував коватів, слюсарів, бляхарів, столярів, боднарів, стельмахів, сідлярів, а дівчата освоювали професії кравців, шевців, вчилися вести домашнє господарство, готувати їжу, прясти, пекти, прасувати і т.д.
Сироти-хлопці, які працювали на станках, вивчали природничу науку, науку про матеріал і знаряддя, географію та історію краю конституційної Австро-Угорської монархії, арифметику і "рахунки купецькі", геометрію, малюнок вільною рукою та моделювання. Навчання відбувалося вранці і ввечері із 18 годинним тижневим навантаженням. При інституті була бібліотека. Для сиріт, які порушувати порядок або моральність, були такі покарання: а) скорочення чи усунення від гімнастики; б) зміна або ущільнення їжі; в) "відособлення"; г) у надзвичайних випадках карали тілесно.
Призначати тілесну кару міг тільки директор Інституту і виключно для хлопців. Брутально поводитись з дітьми суворо заборонялося. Із найстарших учнів було організовано пожежний відділ.
Для слухання Служби Божої, меси, молитви та інших релігійних навчань було збудовано в околиці Інституту каплицю. Відправляли Службу Божу і проводили релігійну науку духівники греко-католицького та латинського обряду, які жили у Закладі, де були розміщені також і лікарня, аптека, пекарня, спільна кухня, пральня, магазин, будинки-котеджі (пам'ятки архітектури №2334/1-6М). Помер граф Скарбек у одній із кімнат свого ж театру 20.10.1848 р., заповівши у майбутньому перепоховати його у Дроговижі. Відкриття гробу на Личаківському кладовищі Станіслава Скарбека відбулося у 1888 році Для ексгумації була створена спеціальна комісія. Після відкриття мурованого гробу у спорохнявілій дерев'яній труні комісія побачила, що кістяний скелет був добре збережений, на ньому можна було побачити чорний його сюртук і взуття. На грудях лежав почорнілий образок із зображенням Ісуса Христа із написом :
Moj cudowny w Milatynie Boze
Nech mie laska twoja wsmoze.
Прах графа Скарбека та його племінника Владислава, який виділив для побудови Інституту 50 тисяч злотих, було перекладено у подвійні металічні труни. Після відправлення меси ксьондзом Монджеєм труни поклали на відповідний лафет. Меса супроводжувалася відспівом хору львівського театру імені Скарбека. Під марш Шопена повезли залишки тіл вулицями Львова до "залізничного двірця", а далі - до Миколаєва. Із Миколаєва шлях процесії пролягав до Закладу, де у новозбудованій на той час родинній каплиці, яка знаходилася у невеликому гайку, у крипті було покладено прах обох Скарбеків. Звідси, з тишини вічності, граф-меценат уперше подивився на своє дітище - Заклад не земними очима, а очима вічного Неба.
На сьогоднішній день каплиця (пам'ятка архітектури №2334/7М) знаходиться у плачевному стані, пограбована, оббита.
Вікна зяють порожнечею. Звід частково провалився. Крипта двопроверхова ділиться на ліву і праву частини. "Золотошукачі" металу залишили свіжозрубаний стовбур граба, яким намагалися вибити останню решітку з вікна ... Не змогли... Тільки стовбур німо дивиться у голубінь неба. Навесні 2009 року впав ранений на землю пірамідоподібний дах. Навколо каплиці, яка досягала у час свого повнокровного життя до 15 метрів висоти, розмістився цвинтар приблизно 50x100 метрів. Ще можна побачити рів, який оповивав і оберігав спокій тих, хто заснув тут навіки. Перед каплицею знаходиться кілька десятків могил: пограбованих, розбитих, розкопаних «сволочами», а саме так за часів України-Руси називали двоногих істот, які займалися руйнуванням могил. Усі надмогильні пам'ятники, які робили, мабуть, майстри із Демні, повалені на землю. На деяких із них, оповитих мохом, можна прочитати написи церковнослов'янською та польською мовами. "Тут спочиває Іван Клим родом зі Стільська -1901. О сей пам'ятник постарався Павло Павук з Демні "; "Павел Богдан, полковник повстання року 1863 (1816-1894); " Тут спочиває Адам Стесецький, жовнір військ польських 1831 року (1807-1894) " ; "Фелікс Станкевич, ветеран року 1831 (1811-1908)".
Із кінця XVIII століття більша частина Польщі, внаслідок її поділу між Росією, Австрією та Німеччиною, із столицею Варшавою відійшла під "опіку" Романових. Патріоти Польщі, не змирившись із таким станом речей, у 1831 та 1863 р. р. зі зброєю у руках виступили проти Москви, але сили були нерівні, і вони двічі зазнавали поразки. Розгромлені повстанці втікали у Галичину, земний шлях декого із них
закінчився в Інституті графа Скарбека, який виконував свою доброчинну місію до 1939 р. Так у 30-ті роки вихованцями цього закладу були жителі Дроговижа (Петро Дзиндра ) та Розвадова. Зараз у палаці ( пам'ятка архітектури № 1455-М) графа Скарбека, ліве крило якого має 5 поверхів, а праве - 4, що з'єднані двоповерховим приміщенням, знаходиться лікарня обласного підпорядкування. Завдяки старанням головного лікаря О.Гейшева у приміщенні створено музей. Відвідувачі мають нагоду побачити портрет графа Скарбека, картину із загальним виглядом палацу, фотографії із зображенням вихованців, різноманітні документи. До наших днів збереглася у парку (пам'ятка природи №2334/8-М) фігура Матері Божої (1895 р.) на дикому овальному постаменті, який має висоту до 2 метрів (мабуть, робота майстрів з. Демні).
Тут, у парку площею 4 га, навесні око помилує білосніжне цвітіння тюльпанового дерева.
Площа Інституту для сиріт і вбогих становить 2300 австрійських сажнів квадратних (10035 м2).
Доходи фундації Скарбека становили у 1872 році 41864 зл. р; 1873 р. - 60836 л. р ; 1874 р.- 81547 зл. р.
Із 1866 до 1873 року на будову Інституту було витрачено 337363 зл. р. Щоб зрозуміти, уявити собі вартість палацу, наводимо такі приклади.
У 1870 році 1600 шт виправлених волових шкір вартувало 25000 злотих римських; 3500 ліктів (біля 70 см) сукна - 9000 зл. р, 900 цн. вовни - 90000 зл.р; 2528 кіп деревини - 1540 л. р, а у 1884 році середньомісячна зарплата промислового робітника становила 10 зл. р. Отже, щоб робітник міг збудувати палац графа Скарбека, йому потрібно було б працювати 2811 років 3 місяці і 6 днів. Із 1850 до 1872 року сцена німецька у Львові «пожерла» приблизно без процентного наросту 430000 зл. р з доходів фундації графа Скарбека і «утримувалася кривдою сиріт і вбогих дроговизьких» - відзначала адміністрацій на Рада закладу у 1875 році».
17 серпня 1880 року "Газета Варшавська" писала про Інститут дроговизький, що будівля всередині взірцево чиста. При кожній залі - спальні, в коридорах знаходяться бляшані умивальники, а над ними - крани, до яких підведено «водогін», який «пронизує» всі поверхи. Будівля має форму великої української букви Е. Щоб обійти цю будівлю неокласичного типу, від якої віє духом англійських замків, необхідно витратити біля 10 хвилин. Вода прозора, як кристал, і здорова. Гігієнічні вимоги враховані до дрібниць. Зали високі, забезпечені вентиляторами, лакованими ліжечками, на яких постіль завжди відповідає відповідній порі року. При кожнім ліжечку є шафа лакована, призначена для одягу і білизни вихованців. Шафки для учнів, які ще не закінчили 4 клас, є без замків, а старші учні вже мають замки на своїх шафах, ключі від яких знаходяться у них. На другому поверсі є переважно спальні, одна зала гімнастична. Ліве крило будинку займають дівчата, у правому крилі знаходяться верстати, зала малюнків, помешкання технічного начальника і вчителя малюнків. На першому поверсі знаходиться майстерня верстататів і механічні знаряддя. Від парової механічної машини великий пас приводить в дію всі кола і колечка верстатів-станків: слюсарського, токарського, столярського. Тут є також верстати ковальські, шевські і кравецькі. Переважна більшість хлопців обирає собі в першу чергу професії слюсаря, коваля, столяра. Найменше кандидатів на професію кравця.Протягом 4 років вихованці вчаться читати, писати, вивчають польську, руську (українську) і німецькі мови, арифметику (рахунки), початки геометрії, а у 4 класі вивчаються елементарні поняття з технології, 2 роки слухають виклади з історії та географії, торгівельних рахунків і вчаться малювати. Учні ремісники працюють щоденно по 5 годин, від 9 до 12 і від 15 до 17. 3-4 години щоденно присвячуються науці. У навчальному плані передбачено, щоб вихованців не перевантажувати фізичними роботами і сприяти розвитку їх мислення.
11 вересня 1880 року цей благородний Інститут дроговизький відвідав імператор Австрії І Франц-Йосиф І. Детальну розповідь про приїзд, зустріч монарха залишив у своєму щоденнику декан Великогорожанський й одночасно душпастер Малогорожанівський Іван Грабовенський. У неділю вранці при добрій погоді згаданий священик вибрався із своїми парафіянами, які несли 4 фани, 5 хоругов, грецький хрест, образи в дорогу на двірець Миколаїв - Дроговиж. Будова була оповита квітами, прапорами, свіжими смереками, декораціями та емблемами. Тут були присутні парафіяни із Рудківського, Жидачівського, Журавського і Бобрецького повітів. Зустрічали монарха рабини із Миколаєва, Роздолу, Зикелева, Журавна і Берездовець. Священиків «руських» було понад 30. Присутні були і латинські духівники, які зайняли перші позиції. Але декан І. Грабовенський «їх трьома на веретами випер із першого місця і настійливо сам окупував його».
О 1000 над'їхав Яворівський потяг, із вагона вийшов намісник краю граф Потоцький, а за ним - цісар у формі фельдмаршала і став при вагоні «салютуючи». Монарх обернувся до о. І. Грабовенського і «салютував» по-військовому. Декан, похиливши голову, поступив крок вперед і подав «Його Величності» ручний руський хрест до цілування і проговорив по-німецькому. Діалог, який відбувся між деканом і монархом, о. І. Грабовенський у своєму щоденнику записав німецькою мовою готичним шрифтом, переклад якого здійснив В. Голобурда.
«Да благословить і привітає Христос Богопомазаника». І Монарх поцілував «той хрестик бідної сільської церкви з Горожанки », відповівши: «Дякую Вам за привітання. Ви маєте парафію?». - О, так, Ваша Величносте, недалеко звідси".
Народ, який зібрався, вчувши таке, записав декан, «як не гукне «Многая літа», « що аж земля загуділа ...»
Тут староста Жидачівський гукнув по-німецьки «Він є деканом Вашої Величності». На це цісар знов відсалютував і декану І. Грабовенському сказав « тії слова приснопам'ятнії : «Я бачу тут численне представництво русинських служителів. Я дякую». Монарх, відвідавши «заклад військовий краєвий у Дроговижі та Інститут сиротинський імені Скарбика о 12 30 вернувся у Львів», підсумував у своєму щоденнику декан І. Грабовенський.
Граф Станіслав Скарбек виконував функції директора театру у Львові, писав п'єси, надав міщанам театр у безплатне користування до 1892 року. Не маючи офіційного дозволу на будову театру, веде його будівництво. Коли через 4 роки отримав на руки дозвільні документи, театр вже був на завершенні. Внутрішні оздоблення проводять найкращі європейські майстри - спеціалісти. Недоброзичливці за його життя вже підрахували, скільки він буде мати прибутку від цієї будови європейського рівня, а може і світового. Не рекомендували на різноманітних балах, і прийомах сідати біля Скарбека, бо від нього «пахне худобою». Він на це не звертав уваги, а працював. Працював на благо Галичини, виношував неординарні ідеї, застосовував все це на практиці. Запропоновані ним ідеї наступники застосовували на практиці у галузі навчання, виховання та професійній освіті:
Поєднання навчання і праці, толерантне вирішення питання міжконфесійних відносин серед вихованців, вивчення географії та історії рідного краю, природничих наук, вивчення руської (української) мови, яке було реалізовано при відкритті Інституту. І всі ці ідеї він висунув ще в далекому 1844 році. Це в той час, коли в Росії ще існувало рабство-кріпацтво до 1861 року, коли Тарас Шевченко лише 6 рік дихав свободою, коли по Галичині розлітались світлі думки М. Шашкевича, Я. Головацького, «Русалка Дністрова", видана у 1837 році. А ідеї мецената Скарбека про спільне проживання, спілкування дітей-сиріт і вбогих (дідусів та бабусь), здається, не реалізовані і досі.
28.10.1848 завершився земний шлях великого галичанина, мецената-європейця, інтелектуала, прекрасного господарника, який завжди був на чолі тогочасного науково-технічного прогресу, ризикував у фінансових справах, закладаючи та викупляючи свої маєтки. Сучасники називали його скнарою, він при побудові театру у Львові на площі Каструм міг робітникам видавати цвяхи, рахуючи їх кількість. У судочинстві проявляв неабияку напористість, відвагу, знання. Виграв у Відні в євреїв судовий процес, згідно з яким продавав на теренах етнічної Австрії результати своєї праці: м'ясо за низькими цінами, ліс, вироби із шкіри, метал і т.д. Людина, що зробила неоціненний подарунок львів'янам - Театр, подарунок сиротам і вбогим Галичини - найбільший сиротинець у цьому краї. А чи є в нас сьогодні такі Скарбеки? Всією своєю діяльністю граф заперечував тогочасний лозунг (та й сьогоднішній) - збагачуймося усіма силами та всіма можливими й неможливими способами і вживаймо життя до дна.
А каплиця? Вона чекає порятунку як пам'ятка архітектури, від влади місцевої та обласної, меценатів, від польської сторони і людей доброї волі. Чекає свого спокою і душа графа Станіслава Скарбека, яка витає над нею. Чекає, коли духівники римського та греко-католицького обряду відправлять Службу Божу у каплиці за упокій душ його та племінника Владислава ...
А поки що із берегів Щирка, пораненого меліорацією у 80-і роки XX століття, школярі не бачать блиску купола-усипальниці. А чи побачать? Сподіваємось.
Ігор Субота
Comments:
На сайті
ВКонтакті