Миколаїв. Львівська область

Кожна людина у тій чи іншій дотичній справі має свій інтерес, а світом нині керують економічні інтереси. І хоча земля в Україні офіційно ще не стала товаром, та пристрасті розпалює. Власне, сварка за межу характерна не лише сучасникам – вона сягає глибин історії, встигла задокументуватися і навіть стати сюжетною лінією не одного художнього твору.

Крок, чи два, чи три вбік від межі… І чаша терпіння однієї із сторін переповнюється. Як стверджує скаржник, цим наділом його сім’я користується цілком законно, він ви­ділений для ведення осібного селянсь­кого господарства Але цільове при­значення його згодом змінили і він став ділянкою під забудову. Уже при­ватизована зведена житлова споруда, і земля приватизована –є й відпо­відний державний акт. Один спір сто­сується межі між розміщеною по­руч ділянкою, призначеною для ве­дення осібного селянського господар­ства, та іншою, якою користуються сусіди. Саме там з обидвох сторін (але на межі чи поза нею, про це вже не вперше будуть висловлюва­тися спеціалісти, та наразі сусіди ще сперечаються) забетоновано стовпці. А друга земельна суперечка точиться щодо користування нічийною (тоб­то, сільрадівською) ділянкою, на якій обидва сусіди заготовляють сіно і та­ким чином її окультурюють. На бе­резі рівчака, що за нею, ті ж обид­ва сусіди за власним бажанням поса­дили фруктові дерева. Через них теж сваряться, мовляв, хто вам дозволив... Склалося враження, що це типова сільська картинка. Однак, справа не зайшла б так далеко, якби одна з цих сімей не мала в користуванні земельного паю (це підтверджує відповідний державний акт) - ріллю, пасовище та сінокіс. Як зауважує скаржник, сусіди мають всього до­волі, та ще на його мізер посува­ються. Правдива інформація про це, зрозуміло, не в емоціях, а в доку­ментах... А межу, як підтверджують документи, “багачами” таки не пе­ресунуто...

Наступна “картинка” стосується тієї ж таки межі. “Яблуком розбрату” стала стара огорожа, яку мав оновити один із господарів але довго цього не робив. Коли сусідам набридло вислуховувати кпини односельців, вони почали за власні кошти бетонувати поміст під огоро­жу. Сусід запротестував, мовляв, неї треба обновки. Коли огорожу (із  повідомленням землевпорядника та відповідної депутатської комісії) таки оновили, невдоволений сусід звернувся в суд про захоплення його землі, і до судового розгляду в сварках йшлося і про півметра, і про метр землі, та перемірювання цього не підтвердило. Тепер суперечка стосується лише  десяти сантиметрів бордюру, який  таки зайняв частинку власності позовника. Та й стільки ж зайняв і сусідньої землі... Із рішенням суду скаржник не погоджується.

Іще одна суперечка про межу виникла недавно між сусідами, які ба­гато років поспіль жили дружно. Коли  молодій сім'ї дісталася від колгоспу ділянка під забудову, раніше обжитий сусід попросив трохи посунутися, j мовляв, у нього наполовину менший і двір, нікуди подітися із господарством. І ті й посунулися. По-доброму. А коли почалася приватизація, цей же рані­ше обжитий сусід почав доводити в  сулі, що його землю захопили, а межа має бути ще далі від його хати... А документи — річ уперта. Тільки-ось відповідач після суду не відбирав від захланного сусіда земельного клаптя, подарованого йому ще до зведення  власної хати...

...Такий ось земельний інтерес — вже  нині, хоча земля ще не продається...