Саме такий заголовок напрошується до відповіді на пафосне звернення кількох сотень миколаївських громадян, котрі прагнуть (нарешті!) почути правду про те, що "останнім часом відбувається у Миколаєві", бо "наша районна газета… чомусь замовчує правду, або подає її у спотвореному вигляді".
Правда полягає у тому, що у міській владі все відбувається у, скажемо так, дивний спосіб, вже давно, років 12. І «Громада» пише про ці події постійно, ось тільки миколаївські виборці голосують так само, не вельми зважаючи на публікації. Дозволю собі мати сумніви щодо реверансу, буцімто більшість підписантів є передплатниками нашої газети, бо про усі «відкриття» та ноу хау в діяльності міськради писалося не раз. І про ті регулярні порушення закону, на які ви звернули увагу тільки сьогодні, коли в Миколаєві не залишилось вже навіть вільних 20 квадратних метрів для облаштування дитячого майданчика, закупленого ще минулої осені. Про роздачу земель парків і скверів, приватизацію за копійки десятків приміщень, пільгові ставки оренди, незрозумілі преференції немісцевим підприємцям і дуже жорсткі вимоги до миколаївців, які є основними платниками податків до місцевого бюджету. Про геть темні справи із квартирами та комунальним майном Липівки, непомірними управлінськими витратами, нескінченними фінансуваннями геть незрозумілих і зовсім не нагальних робіт та впертим ігноруванням першочергових проблем. Оголошень про сесії міська рада не друкує вже давно, створений за гроші платників податків сайт не оновлюється місяцями, повного звіту про свою діяльність керівництво міста не надавало і не надасть із тієї простої причини, що тоді вже краще одразу писати явку з повинною.
Хто заважав підтримати того ж Муху, коли він писав заяви в правоохоронні органи, добивався відміни незаконних рішень? Де тоді була сьогоднішня стурбована громадськість? А тоді ще можна було щось змінити. Йшлося ж про земельні ділянки, набагато більші від тої, котру купив «Хенкель» за реальні мільйони. Тоді ж випробовувалась технологія повторного голосування за відмінені під тиском прокуратури рішення. Поцікавтеся, скільки штрафів сплатили наші комунальні підприємства податковій. Знову ж таки, не зі своєї кишені, а за рахунок наших з вами податків. Чи хтось із переможців конкурсу виконав свої обіцянки і чи хтось пробував про них нагадати.
Показовою в цьому випадку була й робота правоохоронців. Прийшли, попили каву з коньячком, порозказували анекдоти, склепали такого-сякого акта, із яким не збирались нікого ознайомлювати, владнали усі питання по-сімейному, і далі взялися за свої справи.
Спробуйте заради цікавості вияснити, можливо, знайдуться такі члени земельних комісій міської ради, її керівництво, колишнє і теперішнє, які не вділили і собі, коханим, (або членам своєї родини) бодай кілька десятків соток отої дармової міської землі? Буду щиро подивований, якщо таких знайдете.
Зрештою, тільки перелік публікацій зайняв би більше місця, ніж «Відкритий лист…». Не раз і не два звертався я за підтримкою до отієї небайдужої громадськості, шукав порозуміння і союзників, та не отримав бодай кількох листів із словами підтримки. Як не отримала й наша газета жодної реакції у випадку, коли впродовж років її намагаються виселити із приміщення, яке займає понад 30 років, від моменту заснування. Хоч за сприянням у вирішенні своїх проблем до нас приходили сотні людей. І ми їм не відмовляли. Як і підтримували партії та рухи, громадські організації, які сьогодні скромно вдають, що їх це не стосується. Та годі про це.
90% листа присвячено заводу будівельних сумішей фірми «Хенкель Баутехнік (Україна)». Тому поговоримо вкотре про нього. Моє занепокоєння свого часу викликало зовсім не спорудження заводу, бо ще до моменту земельного аукціону зібрав усю доступну інформацію про цю фірму та плановане виробництво. І не тільки з України. Тут зауважень не було. Турбувало те, що всі процеси відбуваються в інформаційному вакуумі. Залишались без відповіді неодноразові звернення до керівництва про подачу матеріалів на сторінках газети. Заява про екологічні наслідки була подана міською радою ( як і належить по закону), та сам зміст її не відповідав вимогам отих самих законів і не давав відповіді на чисельні запитання, які могли виникнути у пересічних жителів міста. Друк матеріалів у партійній газеті Нового Роздолу не вселяв довіри і не сприяв поінформованості людей. Вияснилось, що вини «Хенкелю» в цьому нема, усім керувала міська рада, до чиїх порад прислухалось керівництво фірми. Ну а кого ж їм ще було слухати, як не місцеву владу? Допоки ситуація різко не ускладнилась.
Якби сьогоднішній відкритий лист з’явився років 5 тому, (або хоч 3), я б із ентузіазмом долучився до такого руху. Та підозрілим чином «екологи» активізувались тільки напередодні місцевих виборів. Мовчали-мовчали, коли у них все забирали, а розпочали активно протестувати тоді, коли щось захотіли дати місту. Причому, на довгу перспективу. Тим і продиктований мій скептицизм стосовно чистоти помислів організаторів протестів. Чи переймаються вони майбутнім міста, чи мобілізовують електорат напередодні виборів? Бо звідки ж було знати, що ВР їх перенесе ще на рік? Тепер потрібно підтримувати в кондиції «нагрітий» електорат, а іншої теми, окрім заводу, придумати не можуть.
Лукавимо, панове. Скажемо чесно це собі і людям, не вводячи їх в оману, назвемо речі своїми іменами. Скромно замовчуємо усі проблеми цементного заводу, бо боїмося створити якісь незручності нашому «годувальнику», який на ¾ забезпечує фінансами наш бюджет. Мовчимо про незрозумілу кадрову політику, коли взамін місцевих фахівців набирають нічим не кращих (а загалом і гірших) приїжджих, платячи тим набагато більші зарплати. Мовчимо про упущення в екології, не хочемо говорити про різке скорочення обсягів реалізації продукції, яка, будучи дорожчою за аналогічну з інших заводів, недавно знову піднялась в ціні. Хтось боїться за себе чи за рідних, які ще там працюють, хтось розраховує підзаробити на реалізації, хтось сподівається отримати підряди на роботи і т.п. А ситуація на заводі тривожна. Не розпочинається широко анонсоване будівництво нового заводу, затримується реалізація програм та заходів. Зле… Маю надію, що невдовзі повернемось до цього комплексу проблем, бо замовчувати їх не можна.
Єдиним способом забезпечити себе від концентрації ризиків є диверсифікація надходжень у бюджет за рахунок іншого потужного платника податків. (простіше кажучи, не можна всі яйця нести в одному кошику). Таким наразі може стати тільки «Хенкель». Поясню, чому. Для цього варто згадати не таке вже і далеке минуле.
…Буремні 90-ті. В економіці району множився список втрат і упущень. Перепрофільовували пустуючі дитсадки під виникаючі як гриби різні офіси та контори, закривали колись славні виробничі структури, «падали» заводи і підприємства. Директорів підприємств збирали на навчання з цивільної оборони, а тим часом підозрілі структури різали ті ж заводи на металобрухт. Міліція охороняла не майно, а тих хто різав, підробляючи у вільний час посередництвом між крадіями машин і їхніми жертвами. Спецслужби і спецнази активно кришували бізнес, час од часу виїжджаючи на різноманітні «стрілки» із бандитами, а, бувало, попадали на таких же, як і вони, із інших підрозділів. Підприємців і бандитів відстрілювали через день, за потрібні голосування політикам дарували заводи, фабрики, землі і «хлібні» посади. Все, що мало якусь цінність, вивозилось за безцінь за кордон, гроші залишались там же «до кращих часів». Весь фонд розвитку району складав 1 мільйон гривень за розміщену під нашою територією частину підземного газового сховища. З великими потугами ділили на всіх, щоб залатати бодай найнагальніші діри. Регулярне відключення усім споживачам електроенергії, ще більш регулярні невиплати заробітної плати, суцільний бартер, багатоденні черги на кордонах, пустуючі цехи заводів, драконівські штрафи податкової. Місто боролось за виживання. Постійні відключення води через такі ж постійні ремонти, котли, коефіцієнт корисної дії яких, у кращому випадку наближався до 50%, масове безробіття і копійчане фінансування спорту, культури, медицини, освіти. Не йшла мова про розвиток – тільки б якось пережити отой армагедон і дочекатись бодай якихось змін на краще.
Освіжимо пам'ять і наведемо список втрат. Держівська птахофабрика, Пісочнянський склозавод, виробничі структури агросектору (сільгосптехніка, сільгоспхімія, бурякопункт, худобозабійний пункт, зерноочисний комплекс, комбікормовий завод, молокозавод, тваринницькі ферми, кузні і т.д.), банк Україна, спиртзавод (потім хімфармзавод), пивзавод, кінотеатр, райпобуткомбінат, райсількомунгосп, лазня, виробничі структури райспоживспілки (цех безалкогольних напоїв, ковбасний цех, мережа крамниць), ткацький цех, гончарний цех, роздільська швейна фабрика, автотранспортні підприємства. Свідомо не згадуємо підприємства Нового Роздолу, де картина ще сумніша. Ті виробничі структури, які ще збереглися, знизили свої показники в десятки і сотні разів, інколи збереглась тільки назва. Ряд з них перебуває на порозі банкрутства. Все це тисячі втрачених робочих місць, мільйонні недонадходження в бюджети усіх рівнів.
Із 37 семи тисяч працездатного населення 15 тисяч офіційно працює, дві тисячі офіційно шукають роботу через центр зайнятості, про 20 тисяч ніхто нічого певного сказати не може. Не забуваймо і 17 тисяч пенсіонерів, які також щось мусять їсти. Але ж йдеться про живих людей. Їм потрібно платити пенсії. Виплати пенсійного фонду щомісяця складають 15 млн грн. І будуть тільки зростати. Річна потреба – 180 мільйонів. Для порівняння, уся річна зарплата освітян складає 30 мільйонів. Кожен 5-й в районі інвалід. А ще є вчителі, працівники дошкільних установ, працівники освіти, культури, спорту, чисельні правоохоронці, МНСники, військові, судді, медики, зрештою, працівники органів державного управління та місцевого самоврядування. А це ще мільйони і мільйони. Потрібно також хоча б мінімально утримувати дороги, освітлювати вулиці, обігрівати усі школи, дитсадки, лікарні і фапи, бібліотеки і клуби, адміністрації і ради. Потрібно підтримати фінансово тих, хто не має жодних джерел для проживання. Потрібно оплатити субсидії і чисельні пільги різним категоріям «заслужених». А також колишнім військовим, міліціонерам, учасникам бойових дій, чорнобильцям, дітям війни і т.д. Тільки до 9 травня три з половиною тисячі громадян нашого району отримають виплати від 70 до 1000 гривень (загалом біля половини мільйона грн.). Є ще виплати на дітей (річна потреба понад 20 млн), на поховання… Важко все і перечислити. Усе це має здійснюватись за рахунок податків. А звідки їх брати? Підприємництво у нас дрібне і дуже дрібне. Не йде мова про заробляння, лиш би себе і сім’ї прогодували. Для цього запроваджено пільгову систему оподаткування. Не чіпають їх, бо й чіпати нема кого. Не варто розраховувати і на свідомість. Показуючи мінімальні доходи, частина з них купує дорогущі авто, скуповує землю і нерухомість, не відмовляє собі ні в чому. Така сьогоднішня дійсність. Ну й нехай собі живуть і вважають себе мудрішими за інших. Бо що тут поробиш, все по закону.
Тому й насмілюся стверджувати, що сьогодні у районі тільки два приватні підприємства працюють повністю прозоро – цемзавод «Лафаржа» і завод будівельних сумішей «Хенкеля». І саме ці заводи мають найбільше проблем. До них в першу чергу біжать різноманітні перевірки і інспекції, до них звертаються за допомогою усі місцеві владні структури, оправдано це чи ні. За їхній рахунок пробують забезпечити свої різноманітні амбіції. Уже й філософію собі своєрідну вимислили: вони багаті, нехай діляться. В той же час свої зусилля влада спрямовує не на заробляння коштів, а на перерозподіл заробленого іншими. Цемзавод із «Хенкелем» не мають ні бажання, ні можливості простежувати подальшу долю коштів, виділених на потребу громад району. Зрозумілою є їхня позиція: якщо люди не хочуть чи не здатні проконтролювати витрачання цих мільйонів, то так їм і треба. Ми ж обираємо собі і керівників, і депутатів. І тут безсилі навіть такі потужні міжнародні корпорації. Якщо даємо себе «обцибушувати» на кожному кроці, то й не вартуємо кращого життя.
Зрозуміло, що в даній ситуації уся влада, утримання якої також нам обходиться недешево, повинна усі зусилля спрямовувати на те, щоб у нас відкривались підприємства, здатні заробляти гроші, платити достойні зарплати, не уникати податків і дотримуватись усіх екологічних, санітарних та чисельних різноманітних норм. Інша позиція є злочинною по відношенні до громади району і майбутніх поколінь. Не може один працюючий утримувати трьох непрацюючих. Це нонсенс, та сьогодні цифри саме такі.
Новий цех «Хенкелю» випускатиме продукції на 110 млн щорічно. Дасть 40-ка робітникам добре оплачувану роботу. І не має жодних шкідливих викидів. На громадських слуханнях у міському палаці культури усі аргументи ігнорувались. Були тут і крики про другий Чорнобиль, про те, що геть усі хворіють та кашляють (щоправда, усі лікуються тільки вдома і мабуть, за рецептами народної медицини із «Громади»). Усі звинувачення голослівні, не підкріплені ні фактами, ні статистикою. Важко вести дискусію, коли ніхто й не збирається дослухатись до жодних аргументів. Ось приблизний рівень дискусії:
- Коли ми сиділи в барі о другій ночі, над нами пройшла жовта хмара з Хенкеля. Вони вночі фільтри відключають.
- Хенкель взагалі вночі не працює.
- !....?
Інші звинувачення та твердження приблизно такого ж рівня. Спеціально виясняв, скільки ж газу спалює завод у місяць для сушки піску, бо це єдине джерело забруднення. 50 тисяч кубів. Стільки ж спалює 50 миколаївських будинків. Бажаючі можуть перевірити цифри в газовиків. Не думаю, що це важко зробити. Не важко було протягом місяця зайти на завод чи у міську раду, де для всіх бажаючих виставили весь комплект документації щодо будівництва заводу. Із усіма кресленнями, експертизами та висновками. Не знайшлося жодного(!!!) охочого. То про який рівень дискусії говоримо? До речі, на слуханнях прозвучала дивна фраза, що усі протестуючі – прихильники Януковича, які за нього голосували. Якщо це правда ( а ніхто не заперечив), то тим більше дивна позиція, адже їхній політичний лідер щоденно наголошує на потребі розвитку виробництва. Не думаю, що хтось захоче утримувати маленьке західноукраїнське містечко за рахунок промислових монстрів сходу чи півдня, де своїх проблем вдосталь. А один з претендентів на владне крісло ще й погрожував санітарному лікарю, що того звільнять, бо лабораторія, бачите, не такі результати дає. То що ж, мали вони фальсифікувати результати на догоду чиїмось незрозумілим політичним амбіціям?
Щодо реєстрації в районі. Питання не просте, оскільки вирішується воно не в Україні, а в Дюсельдорфі. А там наших вимог зрозуміти педантичний та законослухняний німець не може. Адже виконали усе, що приписали до йоти. Вложили понад 100 мільйонів гривень. Побудували найсучасніший завод, де забезпечені усі жорсткі світові та європейські вимоги щодо екології та безпеки, профінансували усе, що належиться, купили землю за ціною, яку назначили. Чого ж бунтує гаряча непередбачувана душа західноукраїнця, чого вона хоче? Важко йому зрозуміти нас, особливості нашого менталітету, коли й нам це не під силу. Ті, хто веде мову про перенос заводу, нехай спочатку спробують забрати хоча б трьох торгівців із проїжджої частини, які там перебувають без жодного дозволу. Зможете? Хотів би побачити… До речі, не зареєстровані в районі Укртелеком, пошта, більшість банків. Працює там сукупно набагато більше людей, ніж на заводі. Та щось не чути протестів… Менталітет. А може банальна відсутність елементарного порядку.
P.S. Під листом підписались майже всі жителі Радева. Живу поруч, та чомусь не бачу отих жовтих хмар. Щось із зором, мабуть окуляри потрібно поміняти.
На правах реклами: рекомендуємо почитати думки людини, яка на своєму досвіді зрозуміла, що таке измена. У щоденнику ви також знайдете багато цікавих думок, які можливо допоможуть вам у житті...
Comments:
На сайті
ВКонтакті