Тяжка Сізіфова праця — штовхати каменюку вгору. Коли закотиш її — будеш вільний, та кожного разу, коли вершина вже така досяжна, каменюка зривається вниз і треба починати все спочатку...
Щовесни проходить «місячник чистоти» - потрібно прибрати все те, що зветься сміттям; те, що заповнило придорожні канави, зелену зону, яри і наші ліси. І хоча ми прибираємо, вивозимо, закопуємо - але сміття не меншає, якраз навпаки, його стає все більше і більше. Чимось це нагадує оту Сізіфову працю — вона ВІЧНА.
В гонитві за кращим, якіснішим, яскравішим, моднішим ми витрачаємо ресурси (природні вичерпні), які колись закінчаться, і залишаємо після себе цілі гори сміття. В нашій країні з цією проблемою боротьба по-радянськи традиційна — вивезти на звалище і присипати землею. Чи є альтернатива? Так , є — сміттєпереробний завод. Та чи відомий вам хоч один такий у нашому регіоні? Тож сміття і смітників тільки більшає.
Прибираючи з громадою вулиці наших сіл, ми сподіваємось, що буде чисто принаймні до Великодня. Але даремно — яскраві обгортки від цукерок, порожні пляшки від пива, поліетиленові пакети виросли вздовж вулиць вже на четвертий день, тож треба починати все спочатку. А що вже говорити про стихійні сміттєзвалища вздовж автомобільних доріг — їх безліч. Напевно, це яскравий приклад української «культури поведінки» - головне, що у мене на подвір'ї чисто, а решта мене, не хвилює.
Чи є вихід з цього замкненого кола? Пропоную його на ваше обговорення.
Сміття починається не з канави чи кухні, воно починається з магазину. Що б ми не придбали, це все нам акуратно загортають у поліетиленовий пакет, який ми згодом і викидаємо. І так кожного разу. Я зовсім не закликаю відмовитись від упакування, але ще наші батьки пам'ятають, що років з 10 тому поліетилену було менше, бо все загортали у папір, що потім або спалювали, або здавали на макулатуру, та й термін гниття в паперу значно коротший. Тож у чому вихід? Все сміття умовно ділиться на органічне і неорганічне. В сільській місцевості органічного взагалі майже немає — все йде на корм худобі та птиці або викидається в компостну яму. Залишилось неорганічне сміття: поліетилен і пластмаса, скло і скловироби, чорні та кольорові метали. «Завдяки» кризі металеве сміття теж відсутнє — це все успішно здається в пункти прийому брухту. Пляшки і скло теж приймаються і йдуть на переробку. Залишились поліетилен і пластмаса. Але і це у нас переробляють, - недарма ж у Львові стоять окремі контейнери для них. Тож справа очевидна — сортувати сміття ще вдома. Та до цього ми, напевно, ще не готові.
А якщо у кожному селі або на декілька сіл розташувати отакий собі пункт прийому металів, скловиробів та пластмас в одному місці, а вже коли вторинної сировини буде достатньо - вивозити її на переробні заводи. Та чи понесе людина сміття на цей пункт? Задарма — ніколи! Його легше викинути в канаву чи винести в яр. А якщо в якості компенсації за певну кількість принесеного протягом місяця сортованого сміття він отримає або гроші, або сірники, або інші необхідні в господарстві продукти?
І останнє - хто ж профінансує такі починання? Перш за все, переробні заводи — їм потрібна сировина, по-друге — це має бути закладено у вартість товару. Але найголовніше — це набагато дешевше, ніж витрачати кошти на відкриття нових звалищ сміття, втрачаючи українські чорноземи, та на захоронення і консервацію старих. Отже, шановні читачі, — має така ідея право на існування чи ні?
Цікаво знати: відвідання Великобританії користується величезним попитом, як серед жителів країн колишнього СНД, так і Європейського Союзу. У кожного своя мета для відвідання цієї країни. Ми вам хочемо запропонувати послугу получение визы в Великобританию без великих зусиль та затрат...
Т.Шаран, Станківецький сільський голова
На сайті
ВКонтакті
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису.