Згідно із Законом України «Про ветеринарну медицину» та іншими нормативними документами, власники сільськогосподарських тварин зобов'язані ідентифікувати та зареєструвати велику рогату худобу, свиней, кіз та коней, що їм належать. Продукція тваринництва, яка надходить від виробника до наших громадян, повинна бути від ідентифікованих тварин, що гарантуватиме відповідний рівень її сировинної якості.
Нині сільськогосподарські тварини ідентифіковані у великих та середніх господарствах та частини індивідуальних власників. Причинами, що не дають змоги довершити ідентифікацію, є висока вартість проведення ідентифікації, можливість продажу продуктів тваринництва на стихійних ринках в обхід ветеринарно-санітарній експертизі.
У країнах Європи ідентифікації тварин не існує альтернативи (в деяких країнах ідентифікують і диких тварин). Покарання за продаж продукції від неідентифікованих тварин жорсткі, аж до заборони займатися тваринництвом.
Наші люди повинні зрозуміти, що, як людина повинна мати свідоцтво про народження, так і кожна тварина повинна бути ідентифікована. Це цивілізаційна вимога і її потреба не піддається обговоренню.
Ідентифікація тварин бирками та отримання відповідних документів потрібні для юридичного підтвердження права власності на тварин (паспорт є єдиним документом, що визнається судами, банками і т.д.), узаконення і дозволу на продаж продукції тваринництва, підтверджує проведення ветеринарних досліджень тварин, що узаконює продаж та пересування тварин в межах України та за кордоном, уможливлює надання дотацій від держави.
Ідентифікація сільськогосподарських тварин у Галичині не є новою справою. Розпорядженням від 28 червня 1888 року Галицьким намісництвом Австрійської імперії були прийняті розпорядження про введення паспортизації худоби як одного із заходів недопущення заразних захворювань. Закон зобов'язував селян мати паспорти для рогатої худоби, яку переганяли на торги, виставки або інші місця далі як на 10 км, а також перевезень залізницею або кораблем. Згодом такі ж паспорти видаватися гмінами на коней. Паспорти видавав солтис, із села якого походила худоба. Перед видачею паспорта худобу перевіряв оглядач, який пройшов відповідні ветеринарні курси. Паспорт мав термін 10 днів. Порушники вимог піддавалися гострому покаранню до двох місяців арешту або ж грішми аж до 300 крейцерів (ціна піврічного бичка). Господарі при купівлі чи продажу худоби впродовж доби пред'являли паспорти тварин голові громади або повідомляли про продаж. Про новонароджених телят власник доповідав голові громади протягом чотирьох місяців. Він також був зобов'язаний доповідати про кожний випадок захворювання, загибелі або дорізу тварини. Голова громади всі зміни в стані хворої тварини повинен був заносити в паспорт і час від часу віддавав ревізору, який наглядав за станом худоби. При загибелі худоби впродовж доби слід було повідомити повітового старосту.
Як бачимо, наші діди та прадіди виконували цей закон і не вважали його обтяжливим, це вважалося нормою поведінки дбайливого господаря. Сьогодні ж ми повинні відновити систему європейського обліку у тваринництві, бо це вимога часу та запорука здоров'я наших громадян.
У наші дні, в першу чергу, необхідно звернутися із законодавчою ініціативою стосовно введення закону про обов'язкову ідентифікацію всієї великої рогатої худоби та свиней, а також посилення мір адміністративної відповідальності за збут тваринницької продукції. Для заохочення дрібних власників повинна бути доопрацьована і чітко, без перебоїв, працювати система державного дотування виробництва тваринницької продукції.
Також можливо вас зацікавить ветеринарная клиника в Донецьку. Ветеринарний центр працює цілодобово, без вихідних та надає найширший спектр лікувально-діагностичних та профілактичних послуг для ваших улюбленців...
На сайті
ВКонтакті