Давно відгриміли громи воєнних лихоліть другої світової війни 1939-1945рр., замовкли автоматні черги кровопролитних змагань українців за волю України. Десятки тисяч обірваних життів і зкалічених доль, вщент заповнені концтабори Совєтського Союзу, море крові і сліз, гори прокльонів на голови катів, тисячі українських могил по далеких холодних Сибірах.
Час спливає, а біль утрат не згасає.
Розпливаються в роках контури рідних облич, зникають у невимірному просторі. І лише десь далеко за небосхилом з”являються і зникають розмиті негодами тіні.
А біль утрат не згасає. І не згасне допоки живуть нащадки, відтворюючись генно у кожному наступному поколінні.
То тут, то там постають в камені герої звитяг за волю рідного краю. То тут, то там на мармурових епітафіях надгробків з”являються нові імена тих, хто віддав своє життя за честь і волю рідної Вітчизни.
20-го липня 2011 року в один з рідких погожих днів цьогорічного літа на пам”ятнику, що постав за часи незалежності на Братській могилі цвинтаря с. Велика Горожанна Миколаївського району, до кількох десятків викарбуваних імен загиблих за волю України долучилось ще п”ять: Данило Мороз, Дмитро Райтер, Олекса Чабан, Павло Чабан – всі з с. Поршна і Антонів Михайло з Пустомит. Всі вони загинули 9-го січня 1945 року в нерівному бою з військами НКВД в Великій Горожанні.
В книзі „Село Поршна. 1939-1946” автор Ольга Козловська подає копію тогочасного документа від 10.01.1945р.: „ Вчєра в с. Вєлікіє Горожани провєдєна большая опєрация. Било убіто 100 бандітов, захвачєно противотанковоє орудіє, пулємьоти, автомати, бандіти сопротівлялісь очєнь крєпко, прішлось пріменять артіллєрію. Сажглі 60 домов. На уліце нашлі 120 трупов...” ( Доречно зауважити – хто ж тоді бандіти?)
14 серпня цього року, у неділю, вшанувати пам”ять батьків, рідних, односельців і всіх, кого навіки зріднила Братська могила, на цвинтар с. Велика Горожанна прибула делегація поршнянської громади на чолі з сільським головою Леонтієм Куликом. Серед прибулих дочки загиблого Павла Чабана - Катерина Стецьків з Загір”я і Ганна Райтер з Поршни, син загиблого Дмитра Райтера - Степан з Поршни ( він же чоловік Ганни Райтер), племінники загиблого Данила Мороза – Степан Піліх з Поршни і Іван Піліх з Солонки, онуки і правнуки загиблих.
На цвинтарі біля Братської могили, на пам”ятнику якої майоріли жовто-блакитні і чорно-червоні стяги, зібрались місцеві жителі на чолі з сільським головою Великої Горожанни Мирославом Побігушкою і парохом церкви Введення в храм Пресвятої Богородиці о. Михайло Змроцем, а також жителі сусідніх сіл.
Під звуки пісні „Як ми умирали, нам дзвони не грали...” у виконанні поршнянського хору під орудою Марії Манзюк учні поршнянської школи Чабря Олена, Барна Зоряна, Кравець Павло і Барна Олег ( хлопці в стрілецьких одностроях) покладають квіти до підніжжя пам”ятника на Братській могилі від поршнянської громади і встають в почесну варту. Запалено десятки свічок-лампадок. Рідні і близькі покладають квіти на виступи пам”ятника.
Зтихає пісня і до присутніх звертається о. Михайло Змроць. Розпочинається панахида, що супроводжується співом хорів Поршни і Великої Горожанни. Вперше за всю історію існування пам”ятника під час богослужіння виголошуються імена Данила Мороза, Дмитра Райтера, Олекси і Павла Чабанів з Поршни і Михайла Антоніва з Пустомит. Молитву підтримує багаточисельне зібрання.
Завершується панахида і о. Михайло благословляє громаду на проведення мітингу-реквієму. Хвилина мовчання .
Тишу порушує сільський голова Великої Горожанни Мирослав Побігушка. Він знайомить присутніх з трагічними подіями далекого січня 1945 року.
Виступають сільський голова Леонтій Кулик з Поршни, автор цих рядків Ігор Галапач зі Львова, Олександра Білик з Великої Горожанни, Катерина Стецьків з Загір”я, Дяків Єва з Липиць, парох церкви Введення в храм Пресвятої Богородиці о. Михайло Змроць. Виступи переплітаються з патріотичними віршами у виконанні учнів Поршнянської школи та революційними піснями хорових колективів Поршни і Великої Горожанни.
У виступах – біль втрат, тривоги, викликані сьогоденнім станом справ у країні, антиукраїнською політикою окремих керманичів держави, незадовільні справи збереження національної пам”яті, відношенням держави до національних святинь – могил Січових Стрільців.
З трепетом в душі прочитала вірш „Стрілецькі могили” Олександра Білик. Зхвильованим був виступ дочки Павла Чабана Катерини Стецьків. А після її до болю щемних слів:”ми прийшли до Тебе, тату!..” – на очах присутніх затремтіли сльози. Не стримувала дочірніх сліз і Катерина.
Закінчився мітинг-реквієм дуже гарним виступом і подячними словами отця Михайла і виконанням гімну України.
Після цього делегація поршнян побувала в Новосілках Опарських, де поклонилась пам”яті односельця Теодора Галапача і його побратимів, що геройськи загинули в с.Сайкові в бою з НКВДистами 17 вересня 1944 року, і всіх спочилих у Братській могилі на цвинтарі Новосілок Опарських.
Хай вічно живе серед нас пам”ять про тих, хто віддав своє життя за волю України!
Цікаво знати: хочемо вам запропонувати сферичні, торичні, мультифокальні або кольорові контактные линзы і аксесуари до них за розумною ціною. Також ми допоможемо заощадити масу часу, звільнивши вас від необхідності відвідувати інші магазини.
На сайті
ВКонтакті