Найбільшою помилкою, на нашу думку у незалежній Україні, був процес приватизації землі, який розпочався у нашій області у 1992, а в державі загалом у 1994 році. Земля - наша мати годувальниця - повинна належати усім, хто проживає на ній. Проживши невеликий відрізок часу в період незалежності, бачимо наслідки тієї безглуздої приватизації. Всі, хто народився після реформаторського періоду, позбавлені права на землю, тобто на безоплатне її отримання.
Процес дрібнотоварного виробництва проходили всі без винятку країни Європи, Америки, Австралії і т. д. В кінцевому результаті прийшли до висновку, що перспектива належить тільки великим господарствам, де можна використовувати високопродуктивну широкозахватну техніку і нові технології.
Природа наділила нашу неньку-Україну такими природними ресурсами, які можуть нагодувати половину населення Європи. А що ж сталося з нашою країною сьогодні, чому сало завозимо із Польщі, картоплю - із Саудівської Аравії і Єгипту, цукор, молоко і молочні продукти - із Білорусі і Бразилії, гречку із Росії? Може, на ці і інші запитання дадуть відповідь реформатори або ті партійні функціонери, чиї інтереси впроваджувалися в життя.
Приймаючи рішення про роздержавлення землі і розподіл її між тими, хто на ній працював, ніхто із тих державників і не спитав тих же трударів: „А чи хочете ви цієї землі?» На нашу думку, потрібно було провести всенародний референдум. На превеликий жаль, ці реформатори, які взяли на себе таку місію, - це люди, які ніколи не працювали на виробництві. Зазвичай, це - працівники гуманітарного сектору: педагоги, журналісти, працівники культури, поети і письменники.
На сьогоднішній час усі без винятку реформатори засіли у фешенебельних столичних квартирах, стали докторами і кандидатами наук, їхні діти навчаються у престижних закордонних навчальних закладах (тому, що їхні діти надзвичайно обдаровані - це вислів лідера реформаторів), заволоділи достатніми матеріальними статками, яких їм вистачить на довгі роки, і надалі продовжують насаджувати свої ідеї і пропонують завжди на чергових виборах свої особи, мотивуючи тим, що Україна пропаде.
Якщо такі блага від цих реформ, то напрошується запитання: “Чому жоден із них не взяв для своєї родини чи сім'ї пару гектарів і не доказав дієвість і ефективність запропонованих перетворень?”
А що ж від цього отримало селянство, колишні працівники колгоспів - 30-40% ріллі здичавіло, поросли бур'янами, виросли не тільки чагарники, а подекуди й ліс; працездатне населення села перебивається тимчасовими заробітками у літній і осінній період; тваринництво знищене, поголів'я ВРХ на даний час менше, ніж у післявоєнні роки; цукрова галузь знищена, замість натурального курячого м'яса нас годували тривалий час „лапками Буша», котрі надані в реалізацію після їх тривалого понаднормованого зберігання; виховну місію для сільських дітей замінила вулиця і вечірні кав'ярні, які ростуть, як гриби після дощу, бо батьки поїхали в пошуках заробітку у країни Європи, Америки і у Росію; алкоголь і наркотики стали предметом зацікавленості і розваги, які переросли у державну трагедію; сучасних землекористувачів, представників країн Європи: Данії, Німеччини, Англії, Франції і сучасних інвесторів - не цікавлять проблеми села, для них головне прибутки і надприбутки.
Ініціатори «реформ» на повний голос кричали про те, що потрібні ефективні господарі. У результаті корінних громадян нашої держави, трударів села, показують для капіталістичного бізнесу, як бездарів, неспроможних ефективно вести господарювання, а для них створюють тепличні умови для ведення виробництва і надають пільги в оподаткуванні.
Ми, керівники сільськогосподарських організацій тодішнього періоду, хотіли б заперечити цим реформаторам і зробити порівняльний екскурс виробництва сільськогосподарської продукції з 1990 року до 2009 у нашому районі. Приміром, поголів'я корів: 63000 (1990 р.) і 129 (2009 р.)
У селах будувалися нові навчальні заклади (школи), фельдшерсько-акушерські пункти. У сільських школах навчалися 8 тис. учнів. Створювалися умови для заохочення молоді продовжити працювати в місцевих господарствах.
А скільки коштів було накопичено за роки сумлінної праці, котрі працівники колгоспів мали намір використати для облаштування житла для своїх дітей і придбання автотранспорту. На ці гроші ви могли в той час купити щонайменше по гри легкові автомашини радянського виробництва. Маючи такі заощадження, ви були впевнені у забезпеченій старості.
У вас попросту відібрали все і ніхто не вибачився, і не взяв на себе відповідальність за такі дії, недаремно керівництво держави говорить “Маємо те, що маємо” - вислів Л.М.Кравчука.
Шановні працівники села, прийміть найщиріші вітання із нагоди професійного свята, дня працівника сільського господарства - здоров'я Вам, людського щастя, добра і тепла у ваших душах і домівках, матеріальних статків. Божої ласки і Божого благословення.
Петришин, Підлужний та інші
Від редакції. Цей лист надійшов у редакцію після офіційної дати “Дня працівників сільського господарства”. Друге - автори не подають свого бачення реформування села із «радянсько-поміщицького» до цивілізованого. А критикувати вміє кожен...
Цікаво знати: для успішного ведення бізнесу та прийняття правильних управлінських рішень необхідно, щоб бухгалтерський облік відображав повну і достовірну інформацію про діяльність організації тощо. Пропонуємо вам бухгалтерский аутсорсинг, який включає в себе різного виду послуг.
Коментарі
Чув про фермера, що є такий, але як у нього справи ідуть нічого не знав. Це добре що такі є. Але чому поляк, а українець? І якщо рентабельність така висока, чому поля пустують, чому ними ніхто не займається?
Думаєте, хоче хтось почути, як це у нього так виходить, що працею на землі таки непогано заробляє? Та де там... Усі тільки і кричать: дотуйте, допомагайте!!!! А, поміж тим, рентабельність бізнесу в с/г одна з найвищих в Україні....
Стрічка RSS коментарів цього запису.