Миколаїв. Львівська область

Питання героїв в історії України на 20-ому році Незалежності й на­далі зберігається під грифом «цілком таємно» чи, радше, «совершенно сек­ретно»... Напередодні 14 жовтня — Дня створення УПА, - українське сус­пільство, в основному, знову розді­литься на тих, хто «за» та «проти». Будуть і такі, хто за хірургічним прин­ципом розглядатиме усунення цієї проблеми шляхом вирізання з міся­ця жовтня 14-го числа. Але, мабуть, найголовніше завдання кожного гро­мадянина України стосовно «визнан­ня» чи «невизнання» УПА — сфор­мулювати свою позицію і дати відповідь...

Отож: чому одні «за», інші - «про­ти» ? Де межа між міфом та реальн­істю? І чи можна говорити про якість однозначності саме на цій сторінці історії? Спробуймо розібратись..

«Третього не дано?...» Чи мож­на оминути історичні події, які нас роз'єднюють? Історики з ліберальною ідеологією пропонують хірургічний метод втручання, оминаючи процес лікування... Безперечно, цей підхід є абсурдним. Відомий український істо­рик Ярослав Дашкевич свого часу писав, що «замовчування — це лише одна із форм брехні». У Святому Письмі ж написано: « Пізнайте прав­ду і правда визволить вас». Зрозумі­ло, що сьогодні правда про Другу світову війну не є однозначною, адже живі ще люди, які є свідками цієї війни, і їхня доля, подекуди, суттєво відрізняється від прийнятої «правди». Однак, лише постійний пошук істи­ни в історії, навіть тоді, коли вона для нас гірка, є ключем до суспільного порозуміння.

Різні армії — єдина нація? Що більше об'єднює українців: герої чи жертви? І чи потрібно відрікатись від одних заради інших? Сьогоднішній стан речей засвідчує таке — найбільше українців об'єднює Го­лодомор 1932-33 р.; найбільше роз­'єднюють події Другої світової війни. Це зумовлене службою українців в різних арміях-учасницях та постійною політичною спекуляцією навколо цієї війни.

УПА, дивізія «Галичина» — ці військові формування сприйняв, в основному, Захід України, оскільки саме цей регіон був основним дже­релом для їх наповнення. На сході, за Збручем, переважну більшість ук­раїнців мобілізували в лави ж ра­дянської армії. Масла у вогонь додає й те, що інколи ця війна несла для нас братовбивчий характер. Однак, ми не єдині, хто пройшов через це. До прикладу: У 1939 р. в окупованій Польщі, з ініціативи німців, була створена єврейська поліція, яка зай­малась забезпеченням порядку в єврейських гетто; у складі Вермахту було створено «Російську Визвольну Армію» генерала Власова, яка на початку 1945 р. нараховувала близько 200 тис. осіб; у нашого західного су­сіда Польщі діяла Армія Крайова, аналог УПА, та комуністична Армія Людова.

Наша історія — це пересічна істо­рія Центрально-Східної Європи. Ми нічим не кращі від сусідів, але нічим  і не гірші. І все, що нам залишається для розв'язання штучно-надуманого конфлікту навколо Другої світової війни, — поглянути на минуле очима минулого, а не сьогодення.

Чи потрібно визнавати УПА? Питання, яке виникло навколо «виз­нання» чи «невизнання» УПА, не стільки історичного характеру, як пол­ітичного. Так, «на війні, як на війні» — у кожного, хто пережив цю війну, своя історій, і інколи вона суттєво може відрізнятися від загальноприй­нятої. Але питання тут не у цьому, а в Наступному: яку Україну ми сьо­годні маємо? Наскільки ця Україна, стосовно вибору своїх героїв, керуєть­ся інтересами українців, а не її сусідів?

УПА, на відміну від усіх інших військових формувань, куди входили українці, — це єдина армія, яка від початку до кінця відкрито воювала лише за незалежну Україну. «Хто не знає свого минулого — той не має майбутнього», — це аксіома, яка не потребує доведення.

Цікаво знати: хочемо вам запропонувати переглянути фильм День выборов, який відкриє вам очі на політичну ситуацію в країні...