Миколаїв. Львівська область

Ці пророчі слова славного уродженця Миколаївської землі Миколи Устияновича стали девізом районних урочистостей до 200-річчя від дня його народження.

...Він був священиком, письменником, поетом, подвижником національ­но-громадської діяльності. Першим у Галичині на Службі Божій виголосив проповідь українською мо­вою. «Будителем духа на­родного» назвав його Іван Франко.

...Відкрив ювілейні уро­чистості молитвою насто­ятель церкви святого Михаїла о.Богдан Огоновський і зазначив, що усе життя Микола Устиянович тягнув­ся до Миколаєва, прагнув потрапити на парафію до Роздолу, бо був “галицьким соловейко”, але доля роз­порядилася по-іншому...

Урочисту Академію роз­почав професор-історик Леонтій Войтович, який представив гостей і змалю­вав Миколаїв часів ювіля­ра. Далі про діяльність ви­нуватця урочистостей як громадсько-культурного діяча, четвертого у “Руській трійці” та найбільш послідовного соратника Маркіяна Шашкевича розповідали провідні науковці Інститу­ту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України - кандидат істо­ричних наук Феодосій Стеблій і кандидат філо­софських наук Василь Го­ринь, а також доктор істо­ричних наук, поет Петро Шкраб'юк. Ще один відо­мий миколаївчанин вче­ний, дослідник, письменник Ярослав Гнатів говорив про маловідомі сторінки із життєпису Миколи Устияновича, зокрема, про примірник “Русалки Дністрової” із автографа­ми дроговизьких господарів (який придбав хтось із Дроговижа), а також про друковане видання 1846 року із автографом “Ми­кола з Миколаєва”. Ярос­лав Гнатів вів мову і про родовід Устияновичів та спадок: “По прямій лінії від Леонтія Устияновича (батька Миколи Устияно­вича) у Миколаєві не за­лишилося нікого, а по жіночій лінії у миколаївсь­ких жилах тече багато крові. У Миколи Устияно­вича було 11 дітей, зокре­ма, 7 синів, яким добре у житті велося, але до Ми­колаєва ніхто з них не мав стосунку. Корнило, щоп­равда, жив у Миколаєві на обійстю навпроти ниніш­нього приміщення міліції. Наймолодший син Теодозій, працюючи народним суддею, засудив до страти двох опришків. За це по­стійно його мучило сумління. Щоб спокутувати провину, виправдав двох бідних студентів. Відомо, що була стипендія імені Теодозія Устияновича, яку щороку отримували двоє студентів... Але Устияновичі розійшлися по всьо­му світу. Микола ж Усти­янович заслуговує на по­стамент у Миколаєві. Але місто ніяк не збереться. У 60-х роках минулого сто­ліття на обійстю на Пісках була поставлена криниця, але зараз нема від неї і сліду... ,

…У концертній програмі і продовжулася основна тематична лінія. Звучало соло артиста Львівської опери Романа Ковальчука. “Як квітку пам'яті у вінок шани” дарував народні мелодії професійний скри­паль із Моршина Ростис­лав Фединець. Юна миколаївчанка Христина Тимців прочитала приурочений події власний вірш “Чому забули?”, як і поетеса із Рудників, учителька Галина Сподарик. Помітно при­нишкла зала, коли уміло декламувала поезію Миколи Устияновича “Новий рік” ведуча Наталія Жу­ковська (допомагав їй вес­ти програму Юрій Заріцький). А ось сльози на очах з'явилися у багатьох, коли на сцену вийшли учасники народної хорової капели Миколаївського міського палацу культури, керівник якої Володимир Лопишко упорядкував до ювілею збірник хорових творів Ми­коли Устияновича і готу­вав із колективом до свят­кування ці твори, але рап­това смерть обірвала його життя у переддень події. Після хвилини мовчання за диригентом, яку оголосила Ірина Іваночко, хор таки виконав невмирущі “Вер­ховино, ти світку наш” і “Гей, браття опришки” (диригував Микола Верес, акомпаніатор Володимир Начевний). Схвильовано говорив друг студентських років Володимира Лопишка, письменник і компози­тор Левко Калитин, який представляв землю славно­го побратима Миколи Ус­тияновича отця Маркіяна Шашкевича.

“Дай Боже зберегти нам пам’ять” , — закликала у подячному слові голова районної ради Ольга Жила, а заступник голови райдержадміністрації Роман Ониськів додав, щоби ця пам'ять “не була віртуаль­ною, і це буде найкращим дарунком для наших сла­ветних земляків, в тому числі і для “Миколи з Ми­колієва”, як називав себе Микола Устиянович”. 

Ре­альний внесок для увіковічнення пам'яті земляків зробив миколаївський скульптор Андрій Величко, який підготував макети по­стаментів Миколи Устия­новича та його брата Корнила, але які, на жаль, не знайшли свого місця у Миколаєві. Андрій Велич­ко теж взяв участь у свят­куванні, як і голова райдержадміністрації Ігор Пілка та інші посадовці.

У проведенні заходу, як розповіла керівник район­ного відділу культури і ту­ризму Ірина Іваночко, по­сприяли миколаївські підприємці Оксана Пйочкевич та Олександра Драгуш, а також голова бла­годійного фонду “Добре серце” Олег Канівець , зав­дяки якому учасники уро­чистої Академії отримали ювілейні конверти. Крім цього, кожен присутній міг взяти тематичний буклет, випущений відділом культури спільно з Миколаївсь­ким музеєм славетних лю­дей.

“Чи належно пошановують свого славетного зем­ляка миколаївчани?” — це запитання, яке прозвучало під час святкування і на­далі залишається риторичним. Хотілося б побачити конкретні справи тих, хто найбільше галасує з цього приводу. Але сам Микола Устиянович із давнини віків, напевно, звернувся б до нас своїм улюбленим, ви­важеним, спокійним і примирливим “Родимці! Блага краю множаться тільки благами душі...”.

До речі, якщо ви хочете з користю провести час, пропонуємо зіграти в онлайн игры, які пропонує сайт gamset.net. На вас чекають  різноманітні ігри на любий смак, які нікого не залишать байдужим...