Як ми вже повідомляли, наприкінці року у Києві, в рамка закриття конференції «Ювелірне мистецтво: погляд крізь століття», у стінах столичного музею історичних цінностей України, що на території Києво-Печорської Лаври, вперше в історії Української держави було нагороджено нашого талановитого земляка Олександра Мірошникова «Орденом Денисова - Уральською» у найвищій номінації в галузі каменерізного мистецтва. І це вже третя почесна нагорода митця від меморіального фонду Карла Фаберже.
«А, здавалося, ще зовсім недавно усе було вперше і це було неперевершене відчуття...» - розповів «...Вістям» під час нещодавньої зустрічі Олександр Мірошников.
Адже, коли кілька років тому у тому ж таки Державному музеї Українською народного декоративного мистецтва відбувалося відкриття його першої персональної виставки, серед людей, причетних до високого мистецтва, панував справжній ажіотаж.
І дійсно, як можна було не звернути увагу на таке, адже творчий доробок цього, тоді ще маловідомого широкому колу галицького майстра-самородка, експерти вже прирівняли до витворів маестро Фаберже! Звичайно, багато скептиків, ідучи на цю прем'єру, мабуть-таки налаштувалися на критику, мовляв, бачили ми таких. Однак, розгледівши лиш перші експонати унікальної колекції каменерізних робіт (а це - скульптури, брошки, серія квітів; мозаїка, що вдало поєднала камінь, кольорові метали та різноманітні мінерали, зокрема, й рідкісні), скептичний настрій вмить переростав у здивування і захоплення. А визнані майстри, серед яких був і автор відомої «підкованої блохи» М.Сядрістий, після побаченого відзначили, що мистецтво Олександра є дуже сміливим «експериментом із каменем та металом», а також новітніми авторськими технологіями, що, безперечно, вказує, на неповторність стилю, якому у світі немає аналогів.
Ознайомлюючись із творами Олександра Мірошникова, я також не могла надивуватись безмежності людської фантазії. Наприклад, чи уявляєте ви собі, як можна зробити тендітну квітку чи могутнє дерево із каменю, зроблених вручну тисяч голок, бронзи, латуні, мельхіору та емалевої фарби? І я не уявляла, допоки не побачила композицій «Рябчики», «Канікули», «Жага життя», «Калина», а їх автор ще й цікаві історії розповів:
- Я — затятий слідопит та фотомисливець розповідає митець. - Отже, якось мандруючи околицями Миколаєва, побачив зігнуту, мабуть колись зламану, але все ж живу сосну. Не знаю - чому, але її незбагненна воля до життя так мене вразила, що захотілося розповісти про це людям. Ось так і народилася композиція «Жага життя» із майже 11 тисяч голок, каменю й іншого матеріалу. Щодо «Калини» - то це робота, яку я приурочив усім хто колись жив і житиме у нашій державі. Вона як її символ.
Дуже цікавою, по дитячому радісною і безтурботною є мініатюра «канікули». Аби показати неповторну красу пшеничного поля, що стало справжньою окрасою експозиції, автору довелось попрацювати над нею півтора року. Втім, розповідати про «дітища» майстра можна тривало, адже їх у нього вже не один десяток. Та, гадаю, читачам буде цікаво дізнатися, як Олександр відкрив у собі талант художника.
- Декоративним мистецтвом я почав займатися у дев'яності, - розповідає наш співрозмовник. - Коли я проходив військову службу у Сибіру, мене зацікавили маленькі і дуже милі дрібнички, виготовлені з мінералів місцевими умільцями. Ці, здавалося б, трохи незграбні підсвічники, попільнички так мені сподобалися, що я й собі захотів сам щось зробити. Згодом, аби удосконалити майстерність та навчитися правильно розуміти те, чим займаюся, я вступив до Московського народного університету мистецтв. Однак, заочне навчання не дало мені того, чого прагнув. Там я тільки зрозумів, що заочна форма навчання в цьому випадку не підходить. Адже, щоби чогось навчитися треба було експериментувати, творити. Тому вже після року навчання - розпочав самоосвіту.
Аналізуючи школу Фаберже та жанрові ідеї інших митців, у практичному процесі пан Олександр почав виробляти власний стиль роботи, у якому через індивідуальний підхід до кожного матеріалу намагався розкрити його приховану красу. Одна за одною у його майстерні появлялися цікаві роботи.
- Часто мене запитують, де беру ідеї для своїх сюжетів? А я просто відтворюю те, що найбільше запало в душу. У моїх роботах дуже легко впізнати картинки з реального життя, події, явища, сюжети народних пісень І хоча це займає чимало часу - від пів до трьох років, бо праця дуже клопітка, окремі деталі створювалися навіть під мікроскопом, міркую, воно того варте. Адже коли у Європі тільки
мріють про мистецтво такого рівня, Україна вже отримала найвищу нагороду. Хіба це не вартує клопотів? Хіба це не змушує гордитися своєю приналежністю до талановитого українського народу з якого Європа може брати приклад?
Олександр Мірошников не тільки талановитий майстер, рівень якого оцінили найвищою нагородою в галузі каменерізного мистецтва, він ще й і активний громадський діяч. У нього безліч задумів. Однак він не любить хизуватися, тому попросив про це ще не писати. Нехай це залишиться для миколаївчан приємною несподіванкою...
На завершення нашої розмови Олександр Мірошников у переддень Різдва Христового привітав читачів "Миколаївських вістей", а також усіх депутатів Миколаєва і району, із цим радісним святом. Побажав усім щастя, радості і творчості в усіх починаннях.
Цікаво знати: хочемо вам запропонувати цікаве оформление классного уголка в школе, адже усім відомо, що такий куток в школі допомагає класному керівникові згуртувати дітей, організувавши їх на спільну творчість, залучаючи до наповнення стенда цікавою та корисною інформацією...
Частково були використані матеріали з www.стенды-калипсо.рф
На сайті
ВКонтакті