Нарешті те, про що колись мріяли колишні завідувачка музею Ірина Возна та міський секретар Ліда Кострікова, починає здійснюватися. А хотіли вони щоб музей став теплою оселею для спілкування творчих людей. Щоп'ятничні зустрічі стають традицією, вимальовується коло людей, яким це потрібно. Отже, перших шість зустрічей. Якими вони були, навіщо?
Першим гостем став наш земляк Ярослав Гнатів із презентацією книжки “Біля паплі”. Книжки, яву останній місяць читає і обговорює багато копачів. Зустріч відбулася, як кажуть, на одному подиху. Уміння гостя розповідати і вибрати найцікавіші моменти надало теплаі родинності.
Наступна зустріч була з відомою громадською діячкою, жінкою, яка стояла біля витоків відродження "Союзу українок", кандидатом історичних наук Оксаною Сапеляк. Вона цікаво і фахово презентувала дві свої найновіші книжки: "Українці в Аргентині" і "Парагвайці українського походження". Видавалося, що ми побували в описаних далеких краях.
Третя зустріч була цілком поетичною. Кожен отримав справжню насолоду від високої майстерності читання і глибини поезії безперечно талановитого Володимира Пішка.
Четвертою буля зустріч з людиною, яка вже неодноразово була гостем наших щорічних “Книжкових толок”, відомим журналістом і громадським діячем та видавцем Ярославом Сватком.
Наступного разу відомий політик, дипломат, вчений Василь Базів презентував свій перший літературний твір «Хрест».
Шостим гостем був художник, атвор багатьох наукових статей, учасник виставок Лев Скоп. Більше години ми перебували в полоні його малярства, описів української та світової культури. Тоді ж презентовано календар на 2012 (дизайн Михайла Огоновського) до 200-річчя від народження Миколи Устияновича.
А ось які враження від цих літературних свят висловили гості та постійніні відвідувачі музею:
Оксана Сапеляк: я була на зустрічі зі справжньою інтелігенцією, бо інтелігент - це не ті люди, які мали вищу освіту, а має бажання рости доховно, пізнавати світ і змінювати його на краще».
Володимир Пішко: - Вважаю, що організація таких зустрічей - справа дуже потрібна і, без перебільшення, благородна. Для мене особисто важливо не уявляти свого потенційного читача десь далеко, а відчути ось такий безпосередній контакт, наочно перевірити вплив поезії на людину. Тут зустрічі проводяться не для галочки у звіті. Абсолютно неважливим є кількісний склад аудиторії. Головне, що це люди, в яких зацікавлені очі, люди, які прагнуть поповнити скарбницю своєї душі».
Ярослав Сватко: "Люди, які пишуть, хочуть вникнути в життя інших, звіряють свої думки з думками і міркуваннями інших людей, тому такі зустрічі потрібні".
Лев Скоп: "Гарну справу робите, це - забуті традиції 20-30 років.Спілкування потрібне, чим більше людина знатиме свою культуру, тим більше буде шанувати свою державу, свою історію. Не кожен може їхати у велике місто, а таким чином і малі містечка можуть пізнавати свою культуру через такі зустрічі».
Андрій Залога: "Такі зустрічі відроджують живе спілкування. Ми пізнаємо не тільки письменників, але й один одного".
Роман Сенців: «Це духовне пізнання та радість спілкування».
Віра Даців: «Насамперед, це зустріч із незвичайними людьми, які мають на все свою думку. Кожен із них такий різний: Ярослав Гнатів - це, насамперед те, що близьке моєму серцю, те, що все чула від бабусі і дідуся. В.Пішко - це висока лірика. В.Базів - глибокі знання. О. Сапеляк - мудрість, патріотизм, Л. Скоп - це потік світлої енергетики».
Надія Курянова: «Цей , захід дуже важливий для пізнання і розуміння слова, мистецтва. Людина, дуже зайнята побутом, а так ось має змогу для духовного росту".
Михайло Галущак: «Безперечно, такі зустрічі потрібні і не лише суто з якоїсь культурної площини.У нашому 21 столітті комунікативного суспільства на зустрічі запрошується багато відомих людей, у яких доволі часто можна випитати багато чогось такого, що не завжди хтось наважиться написати чи публічно сказати. Особливо запам'яталася мені зустріч із Я.Сватком, який перефразувавши С.Бандеру, закликав усіх розпочати "будувати Україну" біля себе, проявляти ініціативу. Радує те, що тих, хто цікавиться літературою, стає більше. Але й насторожує кількість тих, хто не хоче знати більше, хоча його зобов'язує в цьому, наприклад, робота. Зрештою, питання культури - це питання відповідальності кожного особисто за ту Україну, яку ми будуємо зараз".
Марія Ганич: «Коли приходять люди, це означає, що музей живе, що є нагода кожному відчинити його двері».
На сайті
ВКонтакті