Опубліковано у: Громада (Миколаїв) 27.08, 5.09.2003

"Устя, Устечко. Під сонцем розцвіло. Було б ти містечко, як би не згоріло". Ці слова з народної пісні, записаної на початку ХХ ст. у Демні Михайлом Мочульським, дозволяють припускати, що мова йде про давнє минуле саме нашого Устя. І справді, якщо з початками сіл та малих містечок дуже важко розібратися, поза як вцілілі документи випадкові та фрагментарні, то з минулим Устя розібратися ще важче. Тільки у Галичині було до двох десятків населених пунктів з такою назвою, причому більшість з них містечок. А ще відомі Устя на Поділлі. Тому навіть деякі дослідники, які писали про ці містечка, плутали їх одне з одним.

У 1385 р. була укладена Кревська унія. Великий князь литовський Ягайло-Яків перейшов з православ'я у католицьку релігію, одружився з спадкоємницею польського престолу Ядвігою і став польським королем Владиславом Ягайлом, об'єднавши таким чином польську і литовську держави. У 1387 р. він прогнав зі Львова князя Володислава Опольського і окупував землі Галицького (Руського як його називали) королівства. До складу Великого князівства Литовського входили українські та білоруські князівства, які мали своє військо, адміністрацію і судочинство. Спроби уряду ліквідувати ці державні утворення привели до війни коаліції князів проти польсько-литовських військ у 1392-1393 рр. Одним з найактивніших учасників цієї війни був брат короля Владислава Ягайла - вітебський князь Свидригайло Ольгердович. Взятий в полон, він втік з краківського замку до Угорщини. Через кілька років польська сторона запропонувала Свидригайлові в обмін на повернення Подільське князівство. У 1403 р. до цих земель Свидригайлові додали ще Жидачівське князівство, яке було утворене на землях між Карпатами і Дністром, які до 1393 р. ще утримували гарнізони вірні Владиславові Опольському.