Миколаїв. Львівська область

    ...названа на честь ве­личного свята Введення у храм Пресвятої Бого­родиці. Невеличка дере­в'яна святиня направду дуже вдало прихистила­ся на крутому пагорбі, охоплений кільцем дерев. Одна з найстаріших у районі архітектурних пам'яток. Зараз біля неї громада зводить нову церковну споруду. Але дбають і про давню. А місцеві школярі під ке­рівництвом учительки Наталії Зінченко зібра­ли об'ємні матеріали про історію життя святині.

Відомий краєзнавець Ва­силь Лаба писав: “Місце­ва чудо-перлина була збу­дована у 1713 році, мала 3 чотирикутні верхи, вкриті гонтом. Стіни зі смерекових стовбурів, об­роблених рубанком, сто­яли на дубових підвали­нах. Оскільки церква була трохи темною всередині, то Шадурський наказав прорубати в ній більші вікна... Церковна візита­ція вчинена 27 вересня 1764 року М.Шадурським, засвідчує, що місце­вий священик Антон Воронович мав у церкві метрики (книги народ­жень) з 1689 року, а кни­гу шлюбів з 1705 року. Це були безцінні доку­менти з історії села, якби їх пощастило десь відшу­кати” .

Із зобов'язання щодо охорони пам'ятки арх­ітектури дізнаємося, що церква Введення має охоронний номер № 1461-М.
У давнину церкві нале­жали поля «Під Мошанами», «На Бусланці» та «Болотища» - разом 8,5 моргів ріллі та 11,5 моргів лук. Як зазначає Василь Лаба, у 1894 році загострилися стосунки громади зі священиком Северином Наконечним. Селяни постійно пасли ху­добу на церковній луці, а коли священик вирішив обкопати її ровом, то зустрів рішучий опір гро­мади. 31 травня 1894 року о.Наконечного було звільнено від завідування парафією, а на його місце призначено о.Івана Начальського. Проте, є ймовірність, що на па­рафії був ще один свя­щеник. Бо стаття у газеті «Батьківщина» за 1899 рік, критично змальову­ючи стан справ у селі, заз­начала, що у Станківцях, Тужанівцях і Підгірцях живе майже три тисячі русинів, які не мають ні читальні, ні шпіхліру, а священик Д.Бородайкевич, працюючи тут уже 12 років, не займається вихованням парафіян, не хоче вживати української мови, зневажливо відзи­вається про селян, наприк­лад: «Святились би ті часи, коли над хлопом-мудвом киї увивалися».

Багато цікавих легенд про походження святині розповідають корінні жи­телі Станківців і Тужанівців. Переповідають, що церква знаходилася за Дністром і була монас­тирською. Донині на тому місці є озеро, яке утво­рилося, коли люди у Ве­ликий піст танцювали, веселилися. Місцина затряс­лася і запалася. Відтак, ко­лись заселена територія перетворилася на озеро. За іншими переказами ріка Дністер часто вихо­дила з берегів, і люди не мали змоги ходити до мо­настирської церкви. Тому й вирішили її розібрати, перевезти на інший берег Дністра. Але постало пи­тання: куди перевезти конкретно? Вирішили, що воли, завантажені лубови­ми балками, самі вкажуть місце. Де зупиняться, там і буде церква. Воли «виб­рали» дуже вдале місце на горбочку. За словами Марії - на місці старого цвинтаря.

Проаналізувавши з учнями-гуртківцями цер­ковні (метрикальні, вінчальні, похоронні) книги, надані о.Андрієм Колібеком, вдалося з'ясу­вати, що на парафії були такі священики: о.Стеців, о.Білевич, о.Прокопів, о.Федів, о. Курило, о.Стричун, о.Хомин, о.Пантелюк, о.Репіньовський, о.Колібек. Провізорами працювали: Федір Чопак, Дмитро Опришко, Іван Озарків, Ілля Кохан, Іван Сомик, Ігор Ратич, Василь Павлюк, Петро Білоус, Михайло Щепний, Михай­ло Романів. Дяками були М.Кудз, Михайло Озарко.
Минуло понад триста років від часу, коли збудували церкву, але й досі вона приваблює вдалою простотою, а ще маленька дерев'яна бу­дівля привертає увагу своєю охайністю. Це завдяки Розалії Патик, Ользі Труш, Мирославі Цап, Катерині Подобєдовій, Стефанії Со­мик, Марії Найді, Ользі Трухим, Стефанії Воло­шин, Ользі Волошин та іншим.

У церкві є багато на­родних вишивок. Не мож­на оминути увагою ікони. Є пишний різьблений іконостас, унікальні тво­ри мистецтва. Найбільше впадають в око Царські ворота. На хори ведуть круті спіральні сходи. Ними кожної відправи піднімаються ті, хто співом супроводжує Бого­служіння. Адже діє тут постійний хор, у складі якого Ольга Озарко, Ка­терина Парадочин, Леонід Цеслик, Степан Щепний, Марія Онім, Роман Онім, Семен Озарко, Розалія Шмідт, Оксана Макогін, Павло Шаран, Марія Медвецька, Ольга Воло­шин, Богдан Кучменда, віддаємо шану Стефанії та Ярославові Білоусам.
На захід від церкви є дзвіниця. В ній знаходять­ся великі дзвони, які скликають людей на літур­гію. Зі східного боку люди піднімаються на церков­ний пагорб крутими схо­дами. Це творіння Івана Сомика та Ігора Ратича.
Про охайність церков­ного подвір'я і підхід до церкви із західного боку потурбувалися Стефанія Озарко і Василь Кучмен­да. Взагалі ж громади Тужанівців і Станківців постійно дбають про її належний стан.

Підготувала Оксана Давид (Громада)

Comments: